Привіт, мій щоденнику...

Мав колись такий неочікуваний інсайт, а ще й з галузі нейромереж. Зараз у позитивному сенсі.

Я давно люблю використовувати поняття «вектор» для пояснень багатьох речей, бо дуже часто мені не вистачає чіткого опису, який надто б замикав в собі сенси. Не кажу вже про дихотомічне бачення, що майже не дає простору (і тому погане для опису реальності).

Звісно, це не завжди практично, але мій всесвіт великою частиною представлений саме у векторах. Тобто, існує певний напрям «руху» (це може бути ідея, не обов'язково чіткий рух типу дій). Кажучи, що щось лежить на певному векторі, можна пояснювати не тривіальні чи не чітко визначені речі й думки. А їх, на мою думку — більшість, адже так працює світ (чи то мозок людини).

Тепер до нейромереж. Схожий принцип представлення у векторах закладено у їх роботу, і це певною мірою живить «мозок» мовних моделей. Що неймовірно круто з погляду технології. Ми довго думали, як створити для комп'ютера образи реальності та прийшли, зрештою, до векторів (embedding vectors). Це дуже елегантне рішення і воно резонує з моїм способом мислення.

Від таких речей я можу відчувати певний захват (від технології), але зауважу — йдеться не про «магію» на рівні чорної скрині, але про щось таке, що можна хоча б у загальних поняттях «помацати». І тут — моя повага тим, хто колись придумав цей метод. Дуже красива математично-філософська концепція, яка ще й втілена в життя на зараз.