Привіт, мій щоденнику...

Скажу відверто, що останньою краплею для того, щоб я повністю перейшов у публічне поле та самостійну справу стала велика війна московії проти України.

Але це для вступу, йдеться не про мене. Я намагаюся дивитися дещо зі сторони на те, що відбувається в українській спільноті тестувальників. Я її частина.

Я бачу, що зараз чи не найбільша активність, принаймні з боку публічних лідерів та організаторів. Я пам'ятаю, як раніше ми відвідували професійні конференції, що робили росіяни. На одній такій я був у Києві у давніх 2010-х. Руколь, Баранцев, оце все. Бачите, досі пам'ятаю.

А наші що? Нічого (майже) не було.

Але не тепер. Тепер часто виникає питання "А що обрати?". Ініціативи виникають як "знизу" (попре бренд "QA Україна" я зараховую себе в цю ж категорію), так і "зверху", від таких монстрів бізнесу, як DOU.

Авдиторія? Як на мене, тут зростає пасивність. Люди бажають максимально приховати свою присутність, а будь-який публічний прояв у багатьох викликає паніку. Це не звинувачення, але констатація реальності. Важко звинувачувати у чомусь людей, які живуть під щоденними вибухами ракет та дронів.

Така активність зовсім не допомагає тим, хто організовує щось для спільноти. Тим більше вони заслуговують на повагу. Адже зі слабким зворотним зв'язком це стає схоже просто на віру. Ти не знаєш реакції, лише сподіваєшся. І робиш.

Не знаю, скільки це триватиме. Але бажаю усім колегам розвитку і навіть того, щоб ми почали бачити один в одному конкурентів. Це означатиме реальне життя та еволюцію спільноти. Скажу також, що не йдеться про ворожнечу, але про вдячність. Крок колеги вперед спонукає й тебе не сидіти склавши руки. Тому нам потрібна ця конкуренція, щоб вижити, жити та вдосконалюватися.

Зверніть увагу на те, що зараз відбувається у спільноті. І підтримайте тих, хто викликає у вас симпатію. Вони того варті.