Привіт, мій щоденнику....

Найбільшим викликом для мене в освіті є дуже популярна думка студентів про те, що знання існують автономно, незалежно одні від одних, такі студенти хочуть одразу кінцевих знань, без «зайвого».

Однак, якщо спробувати пояснити, скажімо, множення без складання, то виявиться, що це дуже непроста задача. Але і це можна обійти. Наприклад, дати одразу таблицю множення, яку треба просто завчити без всякого розуміння, як вона працює.

Це моє особисте пекло, коли студент хоче завчити таблицю множення і не бачить сенсу розуміти, що таке складання і чим є множення по суті.

Далі він буде завчати степені, або просто рахувати на калькуляторі, бо розуміння буде йому недоступне, адже множення він завчав, а не навчався.

І так далі й далі, одне (не)знання тягне за собою інше (не)знання.

Цікаво (і сумно), що спосіб завчання є лише ілюзією знань, але я бачу, наскільки потужною та поширеною є віра у те, що знання є виключно завчанням, а навчання — це злий умисел тих, хто створює теорію, яка ніде не використовується і пишеться просто так, без користі, для зберігання у бібліотеках, якими ніхто не користується (що є хибною думкою).

Шлях до справжніх знань не такий вже і складний, якщо він правильно побудований (складання > множення > степені), він дозволяє «розганятися», навчаючися, і зрештою, вчитися дуже швидко, використовуючи одні знання, як базу для інших.

В роботі цей принцип працює так само гарно, як і у навчанні. Тестуємо, досліджуючи — нарощуємо знання навколо базових та збагачуємо специфічними. Зводимо великий, але узгоджений між своїми компонентами, будинок знань.

Однак, мені здається, що цей підхід скоро стане VIP-підходом для «обраних», попри його очевидну перевагу. Що ж, це наш вибір. Точно можна сказати, що саме такі «обрані» матимуть перевагу у майбутньому і забезпечать для себе це майбутнє. А можливо, і тим, хто обере інших шлях.