​Поспішай повільно

— Учителю, чому ви не даєте мені більше завдань, тоді як інші отримують мало не кожен день нові? — запитав учень Вчителя.
— Я відповім тобі, але тільки не зараз. Зараз давай пообідаємо.
Учень погодився, бо ж і він був голодний.
— Тільки дозволь мені самому тебе годувати?
Учневі це здалося дивним,однак, він погодився, думаючи, що так Учитель проявляє до нього більше уваги, ніж до інших учнів.
Принесли частування. Учитель набрав в ложку смачного, ароматного і соковитого плову і підніс її до рота учня, який з апетитом почав їсти казкову страву. Від задоволення він захитав головою, закрив очі і хотів було в захопленні похвалити вміння кухаря, але як тільки він відкрив рот, щоб сказати: «Вай, вай, яке це диво», як чергова ложка опинилася у нього в роті. Він почав пережовувати, але, не встигнувши дожувати, його рот поповнився ще однією ложкою чудової страви. Він жував все швидше і швидше, і, незважаючи на це, ложка з пловом все частіше і частіше виявлялася у нього в роті навіть перш, ніж він встигав прожувати попередню.
Нарешті учень не витримав і з повним ротом вигукнув:
— Ми що, кудись поспішаємо? Чому ви наповнюєте мій рот перш, ніж я встигаю прожувати і насолодитися смаком цього чудового плову? Невже не можна їсти не поспішаючи, за приємною бесідою?
— Можна, але ж тобі так подобається, — сказав учитель.
— Мені? Ви що? Хто вам це сказав?
— Ти сам півгодини тому.
— Я? — здивовано запитав учень.
— Ну не я ж просив давати тобі нові уроки, коли колишні ще не пережовані і не засвоєні тобою. Давати тобі нові завдання, перш ніж ти виконаєш і зрозумієш попередні, все одно, що наповнювати їжею повний рот. Не квапся набирати багато завдань і не поспішай виконувати їх. «Поспішай повільно», говорили древні, щоб не прогавити життя. Виконуй їх з радістю і старанністю, а не з поспіхом. Не перетворюй життя в погоню. Відчуй смак життя і насолоджуйся їм!
@prytcha