А коли ми вчимося свідомо конструювати організаційні сенси в рамках власної професійної подорожі та побудови командної культури — це вже серйозний антидот до екзистенційної нудьги і може навіть кризи (багато підтверджень цьому бачимо в групах з Антропологічного лідерства).

Люди із добре напрацьованими захистами скажуть: немає коли нудитися, стільки всього, стільки всього. До зустрічі в терапевта). З часом обманювати себе все важче, і саме тому часто ближче до того самого “середнього віку” (він в кожного свій) напрацьований розгін, програми та сценарії втрачають свою силу і людина опиняється у відкритому космосі, де потрібно вже не шукати, але створювати власні сенси.

До речі, відомий жарт мілленіалів “в своєму довгостроковому плануванні я занадто покладаюся на апокаліпсис” — з цього ж жанру. Прийде якийсь екстрим, потреби сильно спростяться до базових, очікування оточуючих від вас теж сильно знизяться, і можна буде нарешті розслабитися ;).

Гарна новина - розслабитися можна вже, зустрітися із собою та своєю екзистенційною нудьгою не так страшно, та і в цілому це гарний спосіб краще почати бачити та відчувати світ, жити більш справжнє — і головне, своє — життя. Час без телефонів, інтернету і навіть людей допомагає краще зрозуміти, хто ви і що вам потрібно в цьому житті, щоб воно будо цікаве і ваше.