— Можеш сказати, коли це ствлося? Ти пам'ятаєш яка вона була до цього?
—це було ще коли мені тільки виповнилося 5 років.. Звісно, моя матір була найкращою! Вона.. Вона.. — Тут Вісфот запнувся й замовк, явно намагаючь спригадати хоч щось зі своїми батьками. — Я не пам'ятаю. Я нічого не пам'ятаю. Я НЕ МОЖУ ЗГАДАТИ. Я не мобу пригадати нічого з тих часів.. Як так мобе бути.. я н емоду забути! — панічно мямлив Вісфот, коли Коул дивився на того тррхи схвильовано. Елементалньий майстер землі хктко мовив: — тихше, тихше, це нопмально, що ти нічого особливо й не пам'ятаєш. дитина не може нічого пам'ятати перші 2-3 роки, а далі пам'чть хоч й починає розвиватись, та все ще багато чого ти не запам'ятовуєш, тому в тебе не моде бути багато спогадів про них. Тим паче знаючи, що це сталося так рано. Не настільки далеко від смерті моєї матері. — Трохи пригнічено сказав чорниц нінджя останні слова.
—Мені потрібні мої батьки.. мені.. мені просто потрібні мої батьки. Хоч маму, я так за нею скучив.. Я хочу її побачити, я хочу її обійняти, як колись.. Мені боляче чути постійно, коли інші говорять про мамину турботу, я її ніколи не мав. —намагаючись тримати сльози при собі й тремтячи мовить Вісфот.
Коул зіщурив від жалю очі, дивлячись на хлопця.
— ти не уявляєш, наскільки ж наші думки однакові. Я казав те саме, я думав так само. Я знаю як це, відчувати ці емоції. Я.. це не болче, це просто мкладно. Взяти й забути про це неможливо. Змиритися складно, постійні думки про нестачу того, що повинно в тебе бути.. — тихо казав Коул.
Фанданґо нінджя не підводячи погляду ледь не випустив сльози, та побачив, як Коул розпрямив руки й Вісфот впився лицем під плече Коула, випускаючі тихі сльози. Коул обійняв його, поклавши руки хлопую на спину й прижавши ближче до себе, прикривши очі. Коул зрозумів, що не всім потрібні слова підтримки які обіцяють що все буде добре. Людині іноді треба побпчити, що є той, хто розділяє його біль, хто дійсною знає його й може поділитися своїми. Іноді легше розуміти, що така людина є й з нею легше розділяти те саме й проходити це разом. Вісфоту саме це й потрібно. Йому плтрібна підтримка тих, хто знає його травми, як Коул та Ллойд. Вісфоту не вистачало цієї руки допомогти вже досить довгий час. Так ця стара травма двла про себе знати як тільки з'явилася нова - розлука з нерідним батьком та перехід на протилежну до нього сторону. Вісфоту тяжко дається в п,ихологічному плані, тому Коул часто приходить до новенького з підтримкою. Та Коулу також допомагає це, стара травма назавжди піти не може, а з людиною, яка може розділити цю травму, набагато легше.
Коул сидить, обіймаючи Вісфота й даючи тому виплакатися в плече.
— Ти сильна людина, Вісфе, ти пройшов стільки та все ще ти тримаєшся й продовжуєш йти далі. Так, ці травми будуть періодично з'являтися й треба вміти їх відпускати й не давати їм завадити твоєму шляху. Мені це допомагало. Мене рухала вперед моя їц обіцянка - захищати тих, хто не може постояти за себе. — Заспокоюючим голосом казав Коул. Вісфот трошки здивувався. — Ти захистив мене тоді, тому що..
—насправді ні. Це було моє особисте бажання постояти за тебе. Проте той день був дуже важливим для мене. завжяки тому дню моя матір сказала мені, що треба постояти за тих, хто слабкіший. Якби не ти.. я можливо б й не був нінджя.
Плачущий підняв голову й подивився на Коула зі здивуванням
—Справді? — Після реакції Вісфота Коул всміхнувся. — Думаю так. Не думаю, що мати мені б сказала ті слова, якби я в той день нікого б не захистив й ні з ким б не побився через це. Та я став нінджя через мою обіцянку матері. — Сказав спокійно Коул.
Вісфот в свою ж чергу відвів погляд й обійняв майстра землі й той зробив навзаєм, так й лишившись в цих обіймах підтримки. Так вони й заснули. Голова Вісфота лежала на плечі Коула, а голова чорного нінджя на макушці Вісфота. В якийсь момент в залу зайшов Віллов, шоб сісти на диван, але побачив що диван був зайнятий 2ма сплячими нінджя.
— "Це точно була в планах лише сесія терапії?" — подумав Віллов, зробив їх фотографію й вийшов з залу.
#нінджяґо