Pt. 1

Tangerine Dream: Phaedra (1973) 🌌. Це альбом з якого почалось моє справжнє знайомство зі світом ембіент музики в кінці школи. Тоді моїм найулюбленішим гуртом були Pink Floyd, так що не дивно що берлінська школа електронної музики так сподобалась мені та подобається і дотепер. Цей гурт має багато чудових творів і цей альбом ідеально підійде для знайомства з жанром. Дуже космічна, це треба слухати вночі на природі під зоряним небом, в мандрах чи читанні таємничих текстів, хаха.

Aphex Twin: Selected Ambient Works Volume II (1994). Не відкрию секрет, але він йобаний геній. Скільки він зробив для розвитку електронної музики не перерахувати, ви тільки подивіться як він міг робити музику. І його головна ембіент робота — абсолютно прекрасна. Це як марення у химерній сомнамбулі де є все: від споглядання чогось вічного і недосяжного до haunted вайбів. Важливо уточнити, що на спотіфаї немає Stone in Focus (номер 19).

Panaiotis / Stuart Dempster / Pauline Oliveros: Deep Listening (1989) 💐. Пауліна Оліверос, одна з великих новаторок електронної експериментальної музики минулого сторіччя, створила з колегами один з найвеличніших ембіентів імпровізуючи у величезній підземній цистерні з реверберацією 45 с. Цей твір, дуже космічний і глибокий, в кінці зривається на психоделічну істерику. Я два рази мав досвід перебування в подібній цистерні де звук лунав та відбивався 10 с на музичних івентах. І перший раз коли був ембіент я став цінити цей альбом ще більше.

Pauline Oliveros: Accordion and Voice (1982) — її сольний акустичний альбом містить те, що і сказано в назві таким чином яким ви ще певно не чули цей інструмент.

Stars of the Lid: The Tired Sounds of Stars of the Lid (2001) And Their Refinement of the Decline (2007) — бездоганно гарні, часто ніжні, меланхолійні. Одна з вершин почутого мною ембіенту. І те що я б рекомендував людям, які не знайомі з цим жанром взагалі.

Tim Hecker: Harmony in Ultraviolet (2006) 🌊 — неймовірний альбом, його дійсно хочеться слухати голосно. Він відчувається масивно, викликає благоговіння, ти тонеш в ньому.
У Тіма однозначно варто також послухати Ravedeath, 1972 (2011), Haunt Me (2001), Virgin (2013).

Grouper: A I A : Alien Observer (2011) — момент коли ембіент зустрічається з дрім-попом. І те, і інше я дуже люблю. Один з моїх настільних альбомів. Казково-космічно звабно.

Brian Eno: Apollo (1983) — цій людині ми завдячуємо поняттю ембіенту як ми його зараз знаємо, одному з найвпливовіших музикантів минулого сторіччя. І на мою думку це одна з його кращих робіт в цьому жанрі, яку я з задоволенням слухаю час від часу. Вона густо і майстерно зроблена, іноді прориваючись з ембіента відлуннями більш звичної поп-музики та ласкавої гітари.
Також всіляко рекомендую:
Brian Eno: Ambient 1: Music for Airports (1978) — класична класика база грунт ембіенту у вакуумі. Те, що дало дуже багато всьому подальшому жанру.
Brian Eno: Ambient 4: On Land (1982) — більш грузний, в'язкий і тяжкий, сповнений темними тонами.
No Pussyfooting та Evening Star з гітарним генієм Роберта Фріппа.

C418: Minecraft Volume Alpha/Volume Beta (2011/13) ❤️. Без жартів, може це сентиментально, та для мене це на все життя залишиться одним з творів, які будуть викликати сильні почуття. Цей ост геніальний і оманливо простий. Він не просто ідеально підходить до цієї гри, він вже також дуже самодостатній та прекрасний сам по собі. Колись я провів в цій грі багато часу паралельно з тогочасним життям. Ностальгія, меланхолія? Абсолютно точно. Але яка гарна і прекрасна.
Щоб сказати хоч щось нове: от вам хороша робота в стилі ну ви зрозуміли Minecraft, but it's An Empty Bliss Beyond This World. А також завдячую Lena Raine, яка створила пару дуже хороших ембіентів до гри в більш нових версіях вірних духу оригіналу.

Oneotrix Point Never: Rifts (2009) — чортова науково-фантастична 3годинна пригода більша частина якої не відпускає тебе. Дуже добре і різноманітно.
Oneohtrix Point Never: Replica (2011) — куди більш щільний текстурний, заплутаний і більш концептуальний альбом: ефірний, елегійний, іноді тривожний, наповнений семплами.