Зачепились з дівчатами за афантазію і гіперфантазію, і стало так цікаво, що хочеться обговорити і з вами🤔

Велика частина моєї любові до літератури виростає з красивого кіно в голові, яке вона породжує: кайфую від Рушді, який наче болівудський фільм розгортається з обовʼязковими танцями, музикою, запахами спецій і драматичними спецефектами. Японська література у мене завжди тиха, там багато пауз, довгих поглядів і природи — беру її, коли хочеться естетики і вимкнути хаос в голосі. Обожнюю нуар, який у мене обовʼязково чорно-білий і з джазовим супроводом на фоні. Можливо в цьому причина моєї нелюбові до екранізацій — мені тупо нудно, бо часто нафантазовані історії цікавіші ніж на екрані.

І до недавнього часу я навіть не здогадувалась, що так не у всіх, що існують люди, для яких книги в голові виглядають як схеми і ескізи, виключно де хто знаходиться, без деталізації🤔

А як у вас? Розповідайте! І давайте зберем статистику. Ставте 🦄 якщо уявляєте кіно під час читання, або 🕊️ якщо це скоріше букви і схеми, і 🐳 як щось середнє