Дуже сумно від того, що сталося з Паном Картохою.

Кременчук - це моє місто сили. До повномасштабної війни я дуже часто бував там. І для мене це не просто місто на карті. Це частина моєї особистої історії.

Я пам’ятаю Олега Мейдановича Бабаєва - мера, який жив Кременчуком. Людину, яка справді робила все для свого міста і яку підступно вбили бандити. Я пам’ятаю, як увесь Кременчук прощався з ним. Пам’ятаю цю величезну кількість людей, які прийшли провести його в останню путь.

І знаєте, що найважливіше? Містяни пам’ятають його роботу й сьогодні.

Для мене Бабаєв став орієнтиром того, яким політиком я хочу бути. Не тим, хто просто отримує посаду, а тим, хто живе своїм містом, працює для людей і залишає після себе справи, а не порожні слова.

Є в Кременчуці ще одне місце, яке для мене має особливе значення - Вічний вогонь.

Він там особливий. Навколо нього - каміння, на якому в’язні концтаборів залишали свої думки та останні слова.

Саме це місце колись дуже сильно змінило мене.

У дитинстві я хотів бути військовим. Постійно грався у «війнушки», як багато дітей. І одного разу бабуся привела мене сюди. Вона показала мені це місце й розповіла, через що проходили люди під час війни.

І тоді дитяче захоплення війною змінилося відразою до неї.

Я вперше по-справжньому зрозумів, що війна - це не гра. Це біль. Це зруйновані життя. Це люди, які втрачають близьких, домівки, майбутнє. Це останні слова, написані людиною, яка розуміє, що може вже ніколи не повернутися.

Це назавжди змінило моє світосприйняття.

Але я абсолютно не розумію одного: навіщо, чорт забирай, обстрілювати Кременчук?

Що там шукає російська армія?

Саме в цьому місті я вперше познайомився з МакДональдзом. Саме тут я побачив різні приклади чесного бізнесу. Для мене Кременчук - неймовірно приємне, чисте та живе місто.

І росіяни обстрілюють його.

Місто, де живуть звичайні люди.

Місто, де люди працюють, створюють бізнес, виховують дітей і просто хочуть жити.

І де тут їхні військові цілі?

Нуль.

Абсолютний нуль.

Це не «військова операція». Це тупий, цинічний терор проти людей.

Російські злочинці можуть скільки завгодно розповідати свою пропаганду, але правда дуже проста: вони б’ють по українських містах, бо не здатні перемогти Україну на полі бою.

Кременчук вистоїть.

Бо сила міста - не в бетоні й не в будівлях.

Сила Кременчука - в його людях.

І саме тому його не зламати.