Паливна криза в окупованому Криму вже вийшла далеко за межі повідомлень місцевих пабліків.

21 червня окупаційна адміністрація повністю зупинила продаж пального населенню та недержавним організаціям, залишивши його лише для служб, які забезпечують функціонування окупаційного режиму. Одночасно у кількох енергорайонах сталися масштабні перебої зі світлом, а через знеструмлення насосних станцій було порушене й водопостачання.

Це наочна демонстрація системної вразливості окупованого півострова.

У 2014 році Росія силою відірвала Крим від України, перетворила його на військовий плацдарм і прив’язала до довгих та вразливих маршрутів постачання. Удари Сил оборони України по нафтопереробці, паливних базах, переправах і транспортних артеріях поступово оголюють ціну цієї окупаційної конструкції.

Не варто очікувати, що Крим «відпаде сам». Російський режим утримуватиме його силою, доки матиме для цього людей, пальне, техніку та гроші. Але за збереження темпу логістичної ізоляції та подальшого зростання українських далекобійних спроможностей півострів дедалі швидше перетворюватиметься з російського плацдарму на надзвичайно дорогий, дефіцитний і вразливий військово-логістичний тягар.

Окупація не стає законною через свою тривалість. А технологічна перевага, системний тиск і послідовне руйнування військової логістики можуть змінити баланс значно швидше, ніж розраховує Кремль.

Російсько-українська війна почалася з агресії РФ у Криму. Тому втрата Росією військового контролю над півостровом стане одним із ключових рубежів на шляху до завершення війни на справедливих і стійких умовах.

Усі ці роки ми вірили й продовжуємо вірити: український прапор повернеться до Севастополя.

У 2014 році ми виїжджали з Криму з наплічниками, у яких були кілька футболок і ноутбук. Прийде день, коли ми повернемося до цього міста разом із нашими військовими побратимами — з українською армією, наземними роботизованими комплексами та дронами.

І цей день настане значно раніше, ніж розраховує Кремль.