закінчила КАІ.

У 2022 році я втратила дім у Маріуполі й майже одночасно вступила до університету в Києві.

перший рік я намагалася адаптуватися. однак Київ довго залишався містом, у якому я опинилася через обставини. місцем проживання, але не Домом.

аби віднайти таке бажане відчуття дому, треба було спочатку почати щось робити для місця, у якому живеш.

почала з КАІ.

університет трохи нагадує маленьку державу. тут є свої спільноти, правила, традиції, проблеми, нескінченні процеси й люди, яким не байдуже. є свій популізм, який більше руйнує, ніж змінює, і є активні студенти, які намагаються дбати про спільноту й створювати нове. своє місце я вирішила шукати серед других

із першого курсу була у студраді факультету. переважно я розповідаю про проєкти, але раз уже випускаюся, то можна згадати й «титули»

була старостою, студкураторкою, очолювала медіадепартамент і департамент студкураторства, започаткувала департамент громадської активності, була заступницею голови, а згодом - і головою студради

у мене завжди було забагато думок про те, що треба змінити, переробити, виправити або створити з нуля. частину з них ми реалізували. частину передала людям, які працюватимуть далі

поруч зі мною була прекрасна команда. ми придумували, сперечалися, працювали, втомлювалися, знову щось придумували й постійно кудись бігли

зі свого досвіду студентського самоврядування я маю чим пишатися. найбільше - людьми, які були поруч.

на другому курсі я потрапила до спільноти неформальної освіти. відтоді моє студентське життя стало зовсім іншим.

там були люди активніші, свідоміші, розумніші й досвідченіші за мене. мені хотілося до них тягнутися, встигати за ними й учитися поряд. певно, саме ця спільнота найбільше вплинула на те, якою людиною я стала за ці чотири роки

був проєктний офіс КАІ, робота проєктною менеджеркою і велика кількість проєктів, які поступово стали моєю професією.

я вступала на факультет комп’ютерних наук і технологій та мала стати програмісткою. на другому курсі зрозуміла, що до біса ненавиджу IT. я могла вчитися, розбиратися й витрачати на це багато годин, але весь час робила це через силу. у цій сфері я не бачила ні себе, ні свого подальшого життя.

робота в КАІ допомогла мені вчасно це визнати.

тепер я займаюся тим, що справді люблю. створюю проєкти, збираю команди, об’єдную спільноти й роблю речі, результат яких можу побачити. частина з них допомагає Україні, частина дає молодим людям нові можливості розвитку.

сьогодні в мене був випускний.

думала, що цього дня відчуватиму багато радості. натомість відчуваю переважно втому, спустошення і смуток. певно, дуже складно прощатися з частиною життя, у якій уже добре знаєш, ким є

я зробила більшість із того, що планувала. десь могла більше, десь помилялася, десь витрачала сили не туди. та свого студентського життя я не змарнувала

тепер доведеться знову шукати своє місце, вчитися бути кимось поза студентськими спільнотами й вкладатися в інші частини життя. поки що ця думка мене більше засмучує, ніж надихає

усьому свій час.

дякую КАІ за ці чотири роки. за людей, роботу, двіж, можливості, втому, проєкти й відчуття Дому, яке я так довго намагалася знайти

знайшла.