До уваги читацької громадськості пропонується черговий уривок з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – справа, у якій про підозру було повідомлено ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.
 
10 червня 2026 року Мудра розповіла Микитасю, як в Україні формується судова практика за принципом «закон – що дишло».

А було так:
 
Невстановлена слідством особа на ім’я «Кіріл» звернулася до Мудрої з проханням вирішити питання із Західним апеляційним господарським судом (м.Львів), який розглядав справу про банкрутство компанії, наближеної до цього «Кіріла». Питання було настільки важливим, що за його вирішення Мудра могла просити в «Кіріла» все, що завгодно.
 
Згідно з усталеною судовою практикою в разі банкрутства компанії її борги повинні відшкодовувати власники (зокрема у випадку банків – які мають понад 10% статутного капіталу). На прохання невстановленої слідством особи на ім’я «Кіріл» Мудра, з її слів, стояла на колінах перед головою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Ларисою Рогач і благала Ларису Іванівну домовитись із суддями Західного апеляційного господарського суду ухвалити протилежне рішення – що власники компанії ні за що не відповідають. Для цього львівським суддям необхідно було заручитись підтримкою Верховного Суду щодо зміни судової практики.
 
Враховуючи, що Рогач систематично отримувала від Мудрої подарунки, зокрема Мудра привозила Ларисі Іванівні з-за кордону хусточки по 600 доларів, питання було вирішено в інтересах невстановленої слідством особи на ім'я «Кіріл».

Почувши від Мудрої, що тепер власники компаній не відповідають по боргах у разі банкрутства, Микитась не витримав: «Вообщє брєд».
 
Але, принаймні, стало зрозумілим, чому Велика Палата Верховного Суду регулярно відступає від своїх же ж рішень і постійно змінює судову практику на протилежну.

Читаймо та насолоджуймося:
 
Мудра: Ну, я єво уже настолько накрутіла і настроїла, што завтра будєт нє сложно гаваріть. Он мєня єщо просіл, там про одін суд Львовскій. Какіє-то єго, ну прі, ну, как би.
Микитась: Єщо одін какой-то?
Мудра: Ну, там помніш, я нє знаю, я тєбє расказивала, нєт, там банкротство.
Микитась: Та помню, ти мнє 5 раз сказала, да.
Мудра: Визнают, да. Визнают фізічєскіх ліц, тіпа, отвєтствєнних за банкротство і еті люді очєнь просілі Кіріла, штоби ето самоє. Я єму сдєлала рєшеніє.
Микитась: Да, я помню. Какоє? Апєляцію? Плюсанулі?
Мудра: Да, плюсанулі полностью. Ми помєнялі практіку вообщє банкротную. Полностью ізмєнілі практіку.
Микитась: Ти бальшой молодєц.
Мудра: Но Кіріл, я сєгодня рєшіла суд, он доволєн, поетому єщо одін єсть. Ето хорошо. Поетому завтра я могу просіть всьо, што захочу. Понімаєш? Потому што я, а мнє важно било, чтоби я ето дєло рєшіла до встрєчі. Ето єму било важно. Я уже так Ларісу просіла, ти нє прєдставляєш. Я уже там на колєнях умоляла. Она мнє гаваріт: «Ето нє простой вопрос, потому што мєняєтся практіка». Оні етім рєшєнієм помєнялі практіку, понімаєш? Просто раньше практіка шла, што за банкротство банка отвєчалі еті, ну власники істотної участі.
Микитась: Угу.
Мудра: А там хуже. Тут нє банкротство банка, а банкротство компанії. А сєйчас сказалі, што ніхєра, собственнікі за компанію нє нєсут отвєтствєнності.
Микитась: Вообщє брєд.
 
#Справа_Мудрої