Велесова книга = Брехня
Велесова книга, також відома як «Дощечки Ізенбека», є одним із найвідоміших псевдоісторичних текстів, який досі використовується прихильниками слов'янського неоязичництва як «священне писання». Однак науковий аналіз беззаперечно доводить: це не давній артефакт, а майстерна містифікація ХХ століття. Її створення, зміст і саме існування не відповідають дійсності. Оригінал дощок втрачено, а текст рясніє грубими помилками, які остаточно викривають підробку.
Перший і найвагоміший доказ — мова документа. Вона є штучно створеною сумішшю різних сучасних слов'янських мов із великою кількістю вигаданих граматичних форм. Особливо показовим є вплив санскриту, характерний для ведичної Індії, але абсолютно чужий для давніх слов'янських писемних пам'яток. У тексті відсутня будь-яка граматична послідовність — риса, яка має бути притаманна справжнім давнім текстам. Усі ці ознаки прямо вказують на створення «книги» у ХХ столітті, а не в часи Київської Русі.
Жоден незалежний дослідник ніколи не тримав у руках оригінальних дощечок. Їх нібито бачили лише двоє осіб: емігрант Юрій Миролюбов, який займався «розшифровкою», та Федір Ізенбек, у якого цей документ опинився. За яких обставин зникли ці «докази» — невідомо. Усі подальші дослідження проводилися на уривках та копіях, що унеможливлює будь-яку наукову верифікацію.
Рукопис насичений безліччю історичних невідповідностей, хибних дат та вигаданих подій. Жодна зі згаданих у «книзі» історичних постатей або подій не підтверджується іншими джерелами. Наприклад, там є життєписи понтійського царя Мітридата та готського Германаріха, які жодним чином не збігаються з описами грецьких і римських авторів — тобто з тими джерелами, які є оригінальними та мають достеменний опис.
«Дощечку Ізенбека» досліджували радянські палеографи, історики, археологи та літературознавці. Усі вони одноголосно оцінили її як майстерну містифікацію, створену в 1940–1950-х роках. Сотні науковців довели, що Велесова книга є фальсифікатом, і лише менше сотні людей досі намагаються довести зворотне.
«Дощечки Ізенбека» були вперше представлені публіці Юрієм Боголюбовим між 1953 та 1959 роками. Це дуже пізня дата для нібито давнього артефакту, що відкриває широкі можливості для маніпуляцій. Сам Миролюбов, який займався «розшифровкою», наприкінці життя відмовився від подальшої роботи, щоб уникнути згадки про цей документ. Після цього справу очолив Олексій Кур, який став видавцем. Машинопис Миролюбова та публікації Кура різняться — деякі фрагменти не збігаються. Паралельно з'явився ще один «дослідник» — російський емігрант Сергій Лєсной, професор біології, який стверджував, що має власні фрагменти від Миролюбова. Однак сам Миролюбов цього ніколи не підтверджував. Таким чином, двоє людей прагнули перетягнути на себе славу та популярність, що є класичною ознакою великої брехні.
Товщина дощечки, на якій нібито написаний текст, становить пів сантиметра. Однак писемність часів Русі кінця першого тисячоліття мала зовсім інший стандарт: використовували товсті дощечки, вкриті воском. Це доводить, що «Велесова книга» є пізнім писанням, яке не має нічого спільного з реальною історією.
Початок «книги» бере не в Європі і навіть не на півночі, а в Індії (Індостані). У ній згадуються Кий, Щек і Хорив, які нібито через релігійні цінності вирушили геть, минули Іран, Месопотамію, а потім заснували Київ. Така «географія» не має жодного історичного підґрунтя.
Найцікавіше те, що, незважаючи на статус «язичницької пам'ятки», мовознавці виявили в тексті велику кількість церковнослов'янських слів. Церковнослов'янська мова була створена на основі староболгарської і поширилася на Наддніпрянщині лише в X–XI століттях — вже після хрещення Русі.
Автор підробки перекрутив історичні факти та змішав різні мовні пласти воєдино, видавши це за «книгу» та псевдоязичницьку культурну знахідку.
Post #223
154
- 👍 12