А що там N.? Ну з нею все гарно. Або ж ні?
Багато хто хотів би собі сталкера, будемо чесні. Всі хочуть їх, але не тих що є, а тих які: дбайливі, будуть вбивати за вас, будуть повзати в ногах. Ну не шик цн для жінки? Ну буде він слідкувати за вами, але це ж мило що без вашого погляду він жити не може? Ну прямо як той песик.
Але не думали ви що той який буде вбивати за вас, буде вбивати вас за щось? Не думали що дбайливість може перейти рамки та вони будуть травмувати вас фізично, щоб вони могли бути дбайливими на дивитися за вами бо самі ви і встати не зможете?

Соціальні мережі — вони страшні й гарні одночасно. Але першого N. не розуміла і вважала що це навіть дуже гарні речі.

Ще давно N. думала завести якийсь канал. І недовго думаючи пов'язала себе та свій аккаунт з "N.", що по її словам було скороченням слова "Nobody", що перекладалося як "Ніхто". Депресивно, але звучить гарно.
Спочатку просто декілька відео в тіктоці, потім аудиторія більше. Створила телеграм канал і по помилці вказала свій юзернейм.
Чому по помилці? А були такі люди, яким вона дуже подобалась, або ще щось хотіли.

Чи знаєте ви про людей, які за гроші можуть задоксити, наприклад? Дізнатися інформацію про вас.

І звісно та частина фанатів цим скористувалася, та в них була її адреса через цю її помилку. Та з цього почалося її особисте пекло.

Дивні подарунки, графіті під вікном, серйозні травми в друзів через тих самих сталкерів. Постійне напруження, параноя і страх того що за нею дивляться звідкілясь. З цим вона жила.
Тому вона покінчила з соціальними мережами. Але це не зупинило сталкерів. Тільки сильніше їх розізлило, бо вони більше не могли слідкувати за нею і як підписники, більше неможливо було бачити її не особисто.

І от, звичайний для N. день. Але чомусь занадто тихий на фоні звичайної метушні. Наче навіть в цей день птиці співали тихіше. І це все було неначе попередження: сьогодні щось станеться.

N. сиділа на своєму ліжку тримаючи в руках зайчика: не виглядає дуже старим, хоч і з дитинства N., видно вона його дуже любила та слідкувала за ним. В навушниках які були на ній грала якась пісня з відео яке вона дивилася. Але навіть через гучну музику в навушниках вона почула — це був звук відкритья вхідних дверей. Але хто це може бути? Батьки? Та ні, ще не час. А може щось в них стадося та хтось приїхав раніше? Та ні, попередили б.
Швидко реагуючи N. встала з ліжка тримаючи в руках телефон та зайчика. Вона підіцшла до двеоі кімнати, відчинила та завмерла: хтось пройшов в кватирі, якийсь хлопець.

В мить її ноги стали неначе у м'якої іграшки, а дизання стало тихіше її серцебиття яке на фоні тиші було тактм гучним, що здавалося наче його чутно на усю квартиру. Вона мовчки стояла сподіваючись що та людина не почула як вона відкрила двері. І дочекавшись коли він все ж зайшов в ванну кімнату, вона побіжала до дверей квартири та вибіжала.
Вона не взувалася, не брала якісь речі, вибіжала боса та з тим що було в руках: телефоном та зайчиком.

Вона біжала, картинка в очах постійно змінювалась. Звуки бігу того хто поза нею були то тихіші, то гучніші. Вона не пам'ятала скільки біжала. Але вона пам'ятала біль від каміння та паличок під ногами, пам'ятала те що через перериви на подихати її ледве не схопили, те що вона ледве не впала декілька разів.
Коли вже наче вона відірвалась від того чоловіка, пона зайшла в якийсь цех.

Вона оглядала його, та подумада що тут можна сховатися на декілька годин.
Так... Перерва не завдила б, ноги вже болять. Хоч тут нема зв'язку, світла та тепла, тут можна сховатися.

Але посидівши і зрозуміши що вона не повернеться не просто так, бо не памєятає дороги, вона прийняла свій нікнейм як частину себе. Тепер, в цьому лісі, в цьому цеху, вона і справді ніхто.

І пройшовши далі по цеху, в наступну кімнату, вона побачила дівчат.

Так і почалася когось, хто приняв себе як ніхто.