Давно вже нічого не пишу про стан справ на фронті. Все було зрозуміло вже в березні і після того вже багато було написано. І про перспективи, і про стан російської армії, і про державу, і ставлення до місцевих жителів. Додати в рамках закону особливо нема чого. Ну і по-друге все говорить у своїх емоційних стендапах Євген Пригожин, який має на права незрівнянно більше за мене. Він заслужив право говорити і перевершити його неможливо. Інша річ, що він загрожує чилійським сценарієм, а мені особисто цей варіант зовсім не подобається. Тим більше, що нового Піночета та ЗСУ пов'язує взаємну повагу. І мене турбує насамперед питання, як зберегти себе і зробити так, щоб майбутня кривава лазня не поглинула близьких. Ну, плюс може ще кого врятувати. А з воєнкорами вступати в дискусії немає сенсу, де їхнє місце я писав.