63-річний Олександр із Середини-Буди майже 42 роки прожив із дружиною Ніною. Працював у правоохоронних органах, ліквідовував наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, а після виходу на пенсію продовжив працювати. Любив дітей та онуків, доглядав за будинком і городом у Порохоні, вирощував овочі для дружини й доньки.
У 2021 році через тяжку хворобу Ніна переїхала до Дніпра, де могла отримувати необхідне лікування. Після початку повномасштабної війни вона й донька не раз просили Олександра також виїхати через обстріли прикордоння. Він спробував пожити з родиною в Дніпрі, але за півтора місяця повернувся додому — до Середини-Буди, роботи й господарства.
«Це не моє. Давайте я поїду на батьківщину. Але знайте, що моє серце і моя душа разом із вами», — сказав він дружині.
3 жовтня 2025 року Олександр зателефонував Ніні й повідомив, що їде на риболовлю поблизу Рожковичів. Дружина здивувалася, адже він не був завзятим рибалкою.
«Я пообіцяв. Ти знаєш, востаннє їду», — відповів чоловік.
Наступного дня російський дрон ударив по човну, у якому перебував чоловік.
«Він був справжній чоловік. Справжній батько, справжній дідусь для своїх онуків. Якщо пообіцяв щось, то зробить. Якщо сказав, що так буде, так і буде. Нікого не залишав»,
— згадує Ніна у коментарі "На межі".
Історію Олександра та яким його згадує дружина — читайте детальніше на сайті https://mezha.city/news/35508/ ⬅️
🗞 @namezhy