Марія Ільєнко на псевдо «Злюка» долучилася до війська 26 лютого 2024 року. Службу розпочала у 2 Шосткинському полку на посаді стрільця, а нині командує відділенням стрілецької роти. Рішення стати військовослужбовицею, за її словами, визрівало поступово.
Після початку повномасштабного вторгнення Марія допомагала цивільним і військовим. Про власну службу у війську тоді серйозно не замислювалася через страх і невпевненість. Змінити погляд на ситуацію допомогла розмова з дитиною.
«Одного дня моя дитина підійшла до мене і запитала: “Мамо, а що ми можемо зробити, щоб закінчилася війна?”. Після цих слів я зрозуміла, що маю бути там, де я зараз. Якщо можу чимось допомогти та щось зробити для перемоги — я це зроблю», — розповідає гвардійка.
Родина та майбутнє дітей залишаються головною мотивацією Марії продовжувати службу.
«Для мене мотивація — моя сім’я. Вона народилася у вільній країні і у вільній країні житиме», — говорить військова.
За час служби змінилися її погляди на життя, ставлення до себе й людей поруч. Марія опанувала нові навички та звички, а також змінила підхід до труднощів.
«Чесно кажучи, моє життя дуже кардинально змінилося. Військова служба багато чого мене навчила. Скажу коротко: військовий статут — чудодійні ліки від усіх типів хвороб», — жартує гвардійка.
Нині Марія відповідає за відділення стрілецької роти. Серед її завдань — робота з особовим складом і підготовка військовослужбовців до виконання завдань. Вона вважає, що командир має постійно вдосконалюватися та бути готовим до будь-якої ситуації.
«Командир відділення повинен вміти все і вчити цьому особовий склад. Якщо ти чогось не вмієш — піди, навчися, а потім навчи інших. Тому яке б завдання не прилетіло — воно має бути виконане», — ділиться Злюка.
У сержантському середовищі цю багатозадачність обговорюють із гумором.
«Ми жартуємо, що сержантський склад — це універсальні солдати. Я б сказала — невмирущі кіборги своєї справи», — усміхається Марія.
За словами військовослужбовиці, під час служби постійно з'являються нові завдання та можливості здобувати досвід. Вона також відзначає людей, з якими служить і навчається.
«Досвіду не буває забагато. Я набираюся його кожного дня. З самого початку служби я постійно чогось вчуся. Найбільше запам’ятовуються люди, з якими ти служиш чи навчаєшся. А ще — позивні, які тобі придумують твої любі побратими та посестри», — говорить Злюка.
Одним із найскладніших аспектів командирської роботи Марія називає спілкування з людьми. За її словами, потрібно враховувати характери, проблеми та обставини кожного військовослужбовця.
«Найскладніше для мене — знайти до кожного свій підхід. Всі ми різні, всі з характером, у кожного свої проблеми. Тому для мене це, мабуть, найскладніше», — говорить гвардійка.
Марія каже, що попри труднощі продовжує виконувати свої обов'язки у війську.
«Я вже тут, я вже в строю і робитиму все, що від мене залежить. Якщо я вже надягнула військову форму і прийняла присягу на захист держави, то дороги назад немає», — каже вона.
Військовослужбовиця говорить, що стереотипи щодо жінок, які обіймають командні посади, потрібно змінювати.
«Зі свого досвіду знаю, що дівчат в армії не дуже люблять. А якщо дівчина ще й командир — це труба для чоловіків. Але ці стереотипи потрібно змінювати, і чим скоріше, тим краще. Всім дівчатам, які хочуть пов’язати своє життя зі службою, я бажаю робити це без страху і якихось комплексів. Найголовніше — з бажанням. Генералом може бути і жінка», — говорить Злюка.
Перемогу Марія пов'язує з поверненням українських військових до своїх родин.
«Для мене Перемогою стане день, коли кожна дитина дочекається живими додому свого батька чи матір зі словами: “Ми вистояли. Перемога”», — говорить гвардійка.
🗞 @namezhy