«Пінгвін» долучився до лав 16 бригади Національної гвардії України у перші тижні повномасштабного вторгнення. Першим для нього став Київський напрямок, де він брав участь у боях за Ірпінь.
«На четвертий день після призову стався мій перший штурм. Я не можу сказати, що на той момент у мене була якась особлива мотивація. Але коли побачив, що російські військові робили на нашій землі та з нашими людьми, усе стало зрозуміло. Після такого жалю до них бути не може», — розповідає гвардієць.
Після Київщини «Пінгвін» служив в окремій артилерійській бригаді НГУ на Бахмутському напрямку, а згодом - у бригаді «Рубіж» на Луганщині.
Один із найскладніших епізодів стався неподалік Стельмахівки. Група «Пінгвіна» зайняла позицію, яку перед цим залишили війська рф. Після кількох днів артобстрілів та активізації штурмових дій військові вирішили відходити.
«Я тоді був командиром групи — нас було четверо. Після двох днів артилерійської роботи посадку просто викосило. Нічого не залишилося. Росіяни почали активно штурмувати, і ми зрозуміли, що вчотирьох цю позицію не втримати. Ухвалили рішення відходити до попередньої посадки», — згадує «Пінгвін».
Під час виходу з бліндажа російський снайпер уразив кулеметника. Куля пройшла навиліт, пошкодивши легеню та зламавши три ребра. У військового розвинувся пневмоторакс.
«У нього були проблеми з диханням, сильний біль, з рота йшла кров’яниста піна. Я надав йому допомогу на місці, наскільки це було можливо, а потім ми відтягнули його у відносно безпечне місце. Наклав оклюзійні наліпки, але легше йому не ставало. Він уже не міг сам іти, свідомість поступово згасала», — розповідає гвардієць.
До точки евакуації залишалося близько семи кілометрів. Група опинилася ще й під мінометним та дроновим вогнем. Один із бійців отримав контузію, а «Пінгвін» — осколкове поранення коліна.
«Це був ранок, а до евакуації ми дісталися вже ввечері. По нас працювала артилерія, міномети, дрони. Нас переслідували. Коли нарешті передали поранених на евакуацію, медик сказав, що важкого вже, мабуть, немає сенсу рятувати. Я віддав йому і контуженого, і важкопораненого та сказав: “Вези. Треба рятувати”», — говорить боєць.
Пораненого вдалося евакуювати та врятувати. Цей випадок став одним із тих, що сформували ставлення «Пінгвіна» до медицини на полі бою.
«Тоді я ще більше зрозумів, наскільки важливо вміти правильно надати допомогу. У таких ситуаціях у тебе немає часу думати — треба діяти й робити все можливе, щоб людина вижила», — ділиться «Пінгвін».
Після цього він продовжив службу в різних підрозділах. За роки війни отримав чотири поранення. У 2025 році приєднався до 2 Шосткинського полку, де продовжив службу в батальйоні ОВДО.
«Я зрозумів, що здоров’я вже не дозволяє постійно виконувати піхотні завдання. Але просто відійти від справи я не міг. Хотілося залишатися корисним для війська і своїх побратимів».
На початку 2026 року «Пінгвін» у складі роти спеціального призначення виконував бойове завдання на кордоні з рф. Наприкінці травня повернувся до роботи у своєму батальйоні.
Досвід, отриманий за роки служби, підштовхнув його змінити спеціалізацію.
«Я вирішив стати бойовим медиком, бо зрозумів: якщо піхота вже не мій варіант, то це не означає, що я не можу приносити користь. За цей час у мене накопичилося достатньо медичного досвіду, щоб розвиватися далі в цьому напрямку».
Навчання проходив у Норвегії, на базі НАТО. Там завершив курс підготовки бойових медиків та отримав рекомендацію для роботи на посаді бойового медика взводу.
«Навчання було дуже круте. Інструктори — досвідчені лікарі, які мають і освіту, і практику. Матеріальна база там на дуже високому рівні. Було багато можливостей відпрацювати те, що в реальній ситуації може врятувати життя».
Тепер «Пінгвін» застосовує отримані знання під час служби у 2 Шосткинському полку.
«..Я це вмію, мені це цікаво, і я хочу максимально приносити користь там, де можу», — додає «Пінгвін».
🗞️ @namezhy