талановита українська поетеса, журналістка та яскрава представниця «Розстріляного відродження». Вона народилася 7 листопада 1899 року в Чернігові у відомій шляхетній та інтелігентній родині письменника Михайла Могилянського.
🌟 | Її голос обірвали кулею, але поезія виявилася міцнішою за кремлівські стіни.
🤩 Лідія належала до давнього роду, який походив від священників із Сумщини. Її батько товаришував із Михайлом Коцюбинським, а рідний брат Дмитро (писав під псевдонімом Дмитро Тась) також став відомим прозаїком. Закінчила гімназію в Петербурзі та Чернігівський інститут народної освіти.
⭐ Її твори почали друкувати з 1919 року. Її витончені ліричні вірші виходили у провідних тогочасних часописах («Червоний шлях», «Життя й революція», «Літературно-науковий вістник»). Критики вважали її однією з найкращих ліристок своєї епохи, проте за життя в Україні не вийшло жодної її україномовної збірки.
🤩1929рік, радянська влада вперше заарештувала поетесу за звинуваченням в «антирадянській діяльності» та розповсюдженні контрреволюційної літератури. Спочатку її засудили до розстрілу, але згодом вирок змінили на 10 років таборів. Вона відбувала покарання на Соловках та на будівництві Біломорканалу. У засланні вона редагувала табірну газету і навіть видала російськомовну збірку «Два канала» (1935).
🫀Після дострокового звільнення у 1933 році Ладя продовжувала перебувати під наглядом. У травні 1937 року НКВС заарештував її вдруге. 6 червня 1937 року 37-річну поетесу розстріляли в Москві. Похована вона на Донському кладовищі, а реабілітована була лише посмертно у 1957 та 1990 роках.
• 💋 | В’язні ГУЛАГу щиро закохувалися в поетесу та присвячували їй вірші, навіть попри те, що вона перебувала у суворих умовах заслання.
Перебуваючи у таборах на Соловках, Бєлбалтлазі, а згодом на будівництві каналу Москва-Волга, Ладя Могилянська не втрачала життєлюбства: вона носила стильну коротку зачіску «фокстрот», елегантні модні спідниці та продовжувала щиро захоплюватися світом. У нелюдських табірних умовах вона, як було зазначено вище, стала редакторкою табірної газети, і її сміливість, витонченість та дивовижна краса справляли таке сильне враження на інших арештантів, що про неї згадували як про символ незламної жіночності та світла посеред мороку радянських концтаборів.