💬 Олешки притихлі. Офіс омбудсмена, а точніше сам Лубінець, зібрав політичні дивіденди й досяг головної мети. Не вирішення проблем людей в Олешках, а забуття обіймів з російською омбудсменкою та обмін даними з росіянами. Ми не забули. Тому подивимося на ефективність Офісу в цифрах і гривнях.

У 2026 році Офіс коштуватиме платникам податків понад 518 млн грн. Штат – 595 посад.

Якщо механічно поділити бюджет на штат, одна посада обходиться державі приблизно у 871 тис. грн на рік. Це не зарплата, а середня повна вартість утримання штатної одиниці.

Для порівняння: дорослий ВПО отримує 2 тис. грн на місяць, тобто 24 тис. на рік. Одна посада в Офісі коштує стільки ж, скільки річна допомога приблизно 36 переселенцям. Занотуйте, далі знадобиться.

Це не аргумент проти омбудсмена. Під час війни сильна інституція парламентського контролю потрібна більше, ніж у мирний час. Але за пів мільярда і майже шістсот посад цілком природно питати про результат.

Особливо щодо ВПО. Мільйони людей роками живуть на базовій допомозі, з проблемами житла, компенсацій, роботи, оренди, документів, пенсій. За 2025 рік Офіс опрацював 6 631 звернення від ВПО. Звернення – не єдиний інструмент: є моніторинги, нормативні пропозиції, колективне поновлення прав. Але для мільйонів людей це явно замало.

Скільки людей у Офісі займаються ВПО? Скільки коштує цей напрям? Скільки звернень завершилися реальним вирішенням? Скільки виплат і компенсацій повернуто людям? Скільки рекомендацій виконано? Скільки нормативних змін відбулося саме завдяки Офісу?

Публічна звітність щедра на activity і скупа на результат. Моніторингів багато. Рекомендацій багато. Нарад, поїздок і заяв теж. А що конкретно змінилося для людини і скільки це коштувало державі – не видно. Чомусь.

Тому особливо дивно бачити, як Офіс занурюється в пенсії на окупованих територіях та в Олешки, де держава має дуже обмежений фізичний вплив. Так, окуповане залишається Україною, а люди – громадянами. Але питання пріоритетів нікуди не зникає.

Мільйони ВПО тут, на підконтрольній території, лишаються без захисту. Нікополь, Херсон, Запоріжжя та інші прифронтові громади щодня живуть з обстрілами, евакуацією, втратою житла. Саме тут у омбудсмена не символічні, а реальні важелі впливу на державні органи. Але він мовчить.

Ще показовіша мобілізація. У 2022 році до Офісу надійшло 18 звернень щодо дій ТЦК. У 2025-му – 6 127. У 333 рази більше. Сам Лубінець назвав це системною кризою. В офіційних матеріалах Офісу зафіксовано незаконні затримання, примусове доставлення, незаконне утримання, недопуск адвокатів, застосування сили, проблеми з ВЛК.

Дискусія, чи існує проблема, закрита. Але реакція Офісу часто виглядає як реагування на окремі скандали: резонансний ролик, візит до конкретного ТЦК, рекомендація після шуму. Якщо проблема системна, відповідь теж має бути системною. Понад шість тисяч звернень за рік – це не сума ексцесів. Це саме те, для чого існує парламентський контроль. Яка його ефективність – бачимо.

Питання не в тому, чому Офіс коштує 518 млн. Питання в тому, чому за 518 млн і 595 посад так складно побачити результат там, де порушення масові і де держава реально може на них вплинути.

Пів мільярда на сильну правозахисну інституцію під час війни – нормально. Пів мільярда на апарат, ефективність якого доводиться вишукувати між звітами про візити й рекомендації, – вже зовсім інша розмова.