Вранішня історія під каву від Ореста Кошки

Брехня як державна доктрина продовження

Росія вигадує не лише битви, а й "великих людей". Полководців, яких насправді недолюблювали. Царів, яких боялись. Поетів, яких ув’язнювали. А тих, хто був правдивим, — або знищують (як Мандельштама, Платонова, Терцa, Солженіцина), або перебілюють до невпізнаваності. Усі російські пам’ятники — це не фігури з бронзи, а вивіски з неправди. Храм збройних сил у Підмосков’ї, де мозаїка із Путіним йде поруч з іконами, — лише останній абсурд цієї сакральної брехні. Це не храм — це мавзолей міфу.

Навіть мова підлаштована під брехню. Слово "спецоперація" замінює "війна". "Зачистка" замінює "вбивство". "Група військ" — замість "окупаційного корпусу". Російська мова держави — це вже не лінгвістичне явище, а кодифікатор лицемірства. Вона функціонує як екран між реальністю та глядачем. І чим більше спотворення — тим зручніше це для режиму.