"Вона поцілувала його в щоку й пішла. Навшпиньки.
Найстрашніше, що вона не розуміє, нічого не розуміє. Їй добре вже тому, що він щодня повертається з роботи. Вже який не є, нехай і злий. Повертається і лягає на диван. Він створює їй щастя. Тим, що є. Але чи може суть твого життя полягати в тому, що ти створюєш комусь його щастя? А ти? Ти сам? Він живе, як тінь. Чиясь тінь.
(...) Уявляти – знати – як, прийшовши додому, ти одразу опиняєшся у щільному кільці опіки. Жити свідомістю, що ти творець щастя – хіба це не приємно? Що ти є хтось для когось. Хіба цього недостатньо для того, щоб жити, дожити дане тобі життя?"