Ех, цей тиждень так важко дається. Відчуття, що усі дні до цього я хоч і втомлена була але існувала на адреналіні, а зараз навпаки, сил нема, мені навіть сидіти важко та концентруватися на роботі, наче на голках сиджу

Мабуть через такий стан сумування за мамою відчувається сильніше а ще сильніше бʼють думки за майбутнє 😥

Чесно скажу, в житті стільки піздеца в мене було з дитинства, але суїцидальних думок в мене ніколи не було, навіть зараз ці думки в мене відсутні,,, хоча може саме через це в мене занадто багато думок за майбутнє яке мені важко уявити, бо тепер уклад мого життя занадто змінився

Казалось би, лише одна людина а її відсутність стерла усі бажання та плани

Зараз часто згадую дві ситуації. Коли їхали з друзями дивитись бекрумс, я говорила з другом про те, що в нас є схоже бажання показати своїм мамам інші країни, звозити кудись. Через важку ситуацію вдома з бабусею я постійно сумувала, що я не можу привести маму до себе, хоча б у відпустку її
Я також згадую трохи дивну посиділку на закаті біля моря з мамою подруги, з пивом та шаурмою. Там була дивненька ситуація, бо спочатку мама не повинна була бути на цій зустрічі, я дізналась про це пізніше.
Але і в моменті, і після цього я сиділа та думала, що я б без проблем організувала таке зі своєю мамою, вона дуже компанійська і я була впевнена, що це був би приємний час проведений разом для усіх. Я дуже хотіла усіх познайомити з нею.

Коли мама померла, першим образом який в мене розбився у голові, це якраз мої уявлення, як мама сидить на морі в Батумі з банкою пива разом з моїми друзями

Взагалі, мабуть я пронесу через усе життя біль того, що мої батьки пішли так рано від мене. В якомусь сенсі я була їми дуже розбалувана. Я дуже довго не розуміла, що батька можна боятися, що мужик головна хуйня у сім’ї. Якщо вже такими термінами говорити, то мій тато був «каблук - основа туфлі», людина яка усе відремонтує і ніколи навіть на мене голос не піднімить. Я також довго не розуміла, що мами бувають холодні і люди не зовсім люблять знайомити їх з друзями.

Я зʼявилась в батьків коли мамі було 29 а татові 34, але я ніколи не відчувала, що вони «дорослі» кожен з них дивився зі мною вінкс, знав по назвам усі мультики, що я дивилась. Мама фарбувала мені в 10 років волосся бо я поспоріла з подругою на 100 гривень. Ми шкерились по усьому сільпо в крису обережно відкриваючи кіндери з вінкс, бо якщо «жовток» був помаранчевим - значить там іграшка по вінкс, якщо жовтий - то фігня якась і так ми купували лише потрібні.
Тато качав мені та встановлював усі ігри, що я хотіла на комп і ніколи не ругав коли доводилось зносити вінду, бо я самотужки накачала хуїти з 100 вірусами. У часи ще стаціонарних компів він зібрав самотужки два компа з великої кількості запчастин, щоб один був у них з мамою на кухні а інший у мене в нашій кімнаті

Боляче, що доля розпорядилась отак, я завжди казала, що 50 років це ще жити й жити їм. Але в 51 та 53 вони покинули мене

Щось я тут трохи знову розійшлась,,, а взагалі просто хотіла ще сказати, що на вихідних знайшла ще один старий комікс. Це шматок з нього, знову хотіла прям жосткі уродства виправити і показати його вам, але поки сил не вистачило