Минуло три роки. За вікном повільно згасав вечір. Нова затримувалася на роботі, тож не могла забрати Луну із садочку. Тому Веспер відправилася за нею та знову повернулася в офіс, адже й у Веспер було багато роботи, проте вона могла дозволити собі брати на роботу маленьку. Таке відбувалося доволі часто. Веспер навіть поставила маленький столик у кабінеті, щоб Луна могла малювати, читати й гратися. Але сьогодні маленькій дівчинці було нудно...
— Мамо, почитай мені. – підійшла Луна.
Посміхнувшись, жінка посадила доньку на свої коліна. На столі лежали папери, обережно складені, Веспер давно навчилася відкладати роботу, коли на колінах у неї сиділо щось важливіше.
Веспер читала повільно, з паузами, тому що Луна любила зупинятися на картинках. Вона притискалася до неї боком, уважно роздивлялася сторінки й час від часу щось коментувала.
— А далі що? – запитала вона, ще до того, як Веспер встигла перегорнути сторінку.
— Терпіння, – усміхнулася та. – Історії не люблять поспіху.
Луна притулилася щокою до Веспер і зітхнула сонно, задоволено. Книга трохи опустилася, але Веспер не поспішала закривати її.
— Заберемо маму Нову з роботи й поїдемо додому? – запитала Веспер, поцілувавши макушку Луни.
Луна кивнула й знову притулилася до Веспер. Зібравшись, вони відправилися за Новою.
з вас реакції та коментарі 🫶
#замальовка