📚 А ось і відгук на книгу "Чорне Сонце" від підписниці каналу @Dustwiththemeaning

Книга викликала неоднозначні почуття до себе. Початок книги багатообіцяючий - сцена, де мати власноруч шрамує й осліплює сина, в потім скидається з скелі , моторошна до усрачки. Подорож сліпого Серапіо, вмістилища Бога Круків, до священної цитаделі, щоб вбити Жерців Сонця і поглинути саме Сонце, принести пітьму теж звучить епічно. Супроводжує його Дитя Моря , за описом схожа на шелкі перевертень-сирена Ш’яла, капітанка-бісексуалка, яка під час подорожі якось непереконливо закохається в свого підопічного. Ціллю є Верховна Жриця Сонця, яка керує чотирма кланами Небесностворених, хоча сама за походженням з Сухої землі, утримує свою позицію Верховної політичними інтригами і маніпуляціями, від попередника успадковує спокуту за криваву бійню в минулому і всіма силами намагається втримати крихкий мир.

Авторка грунтовно попрацювала над зображенням сліпого персонажа, Серапіо викликає не співчуття, а повагу, ще й при тому, знаючи, що він лише інструмент в руках матері, одержимої помстою і купки її поплічників, і що по досягненню мети він постане як перероджений Бог, а як людина загине, все життя присвячує своїй місії.

Але, попри оригінальний задум і не шаблонних персонажів, мені забракло глибини для занурення в цей світ, не вистачило достовірного втілення, складається враження обмеженого простору в картонних декораціях із фільмів 50-60хх років , де герої просто переходять з однієї сцени в іншу. Туди ж парочка нелогічних речей, сцена недосєкасу, кілька сюжетних дір, що зіпсувало загальні враження, ця історія варта кращого.