https://booknet.ua/reader/algoritm-viboru-b455064?c=5083936
— Плани? Пф-ф-ф, — фиркнув, стаючи поряд з нею. — Мої плани — це провести більше часу зі своєю найкращою подругою.
Бо лише це мені й залишалося. І взагалі треба користуватися моментом, поки ще можу.
— Гаразд, — трохи здивовано, але вже значно тепліше протягнула Влада. — Викличемо таксі додому?
Я опустив погляд на її підбори і максимально обережно поцікавився:
— Від одного до десяти — наскільки тобі зручно ходити в цих прекрасних, але на вигляд не дуже зручних босоніжках?
Вона розсміялася, і від цього звуку в мене на обличчі розтягнулася ще ширша усмішка.
— На тверду сімку. Не кеди, але й не ті човники, які я вдягнула на випускний з універу.
— О Господи, не згадуй той жах! — зі стогоном вирвалося в мене. Я м'яко торкнувся рукою її спини, повільно скеровуючи нас уперед. — Твої криваві мозолі мені досі в страшних снах сняться.
І це правда. Влада тоді дуже сильно понівечила собі ноги, перш ніж зізнатися і перевзутися у мої ванси. Я й досі не розумів, як міг не помітити її дискомфорту до того, як стало занадто пізно щось виправляти.
— А мені — твої чорні ступні, коли ти тоді босоніж в калюжу вступив, — весело парирувала вона, крокуючи поруч.
— Хороші були часи, — відповів з легким придихом.
Мені подобалося, коли між нами все було так легко. Здавалося, лише в такі моменти і лише з моєю найкращою подругою я забував про всі свої проблеми й просто був щасливим.
— До речі, а що хотіла твоя бабуся? — запитала Влада, і з мого обличчя в ту ж мить зійшла усмішка.