Як ми взяли другу сіньйор дизайнерку і вона тригернула мій синдром самозванця

Навантаження на проєкті росте, і ми залучили ще одну дизайнерку. Вона Senior, має дуже сильні проєкти за плечима та декілька нагород. Однозначно я одразу підмітила що її супер-сили - це робота з мобайлом (багато досвіду) та дуже сильний UI (awwwards не дасть збрехати).

Я себе визначаю як дизайнерку, яка ніколи не отримає awwwards (принаймні як UI дизайнерка - може хіба колись будуду в команді як UX спеціалістка, але концептуальний віжуал то точно не мій талант 😅), тому розраховувала, що вона буде підсилювати нас і урівноважувати мій дуже логіко-орієнтований підхід.

Тож вона прийшла, заонбордилась та почала роботу над першою задачею.

Та знаєте як буває - ти рік пораєшся в своїх дизайнах самостйно, а потім приходить хтось і одразу звертає увагу на всілякі пройоби. Відвалені компоненти, захардкожені value, десь неконсистентність, десь ще щось.

І я себе питаю:
- Лєра, альо, це шо? Ти ж знаєш як воно робиться. Ти, бляха, воркшопи по дизайн-системах проводила. Соромно має бути за такий безлад у файлі.

І сама собі відповідаю:
- Це ти альо, ти бачила наш процес? Кожен екран робиться на вчора, зміни та нові вводні кожен день, тут би глуздом не поїхати, не те шо тримати порядок.

- Це має бути твоя рутина!

- У нас інші пріорітети!

Так от я сварилася зі своїм внутрішнім критиком, то знаходячи інших винних, то звинуваючучи себе, поки нова дизайнерка намагалася намагалася розібратися в усіх моїх компонентах, щоб побудувати свою сторінку.

Я ж паралельно працювала на своїй складній задачі та гасила пожежі в усьому де треба був інпут дизайн-команди. Трохи попереживала, трохи себе посварила, але загалом швидко переключилася, бо просто не було часу зависати в самозвинуваченнях через нові і нові реквести від клієнта.

Та знаєте, пройшов тиждень - і я впізнала в ній себе. Коли три чи чотири роки тому я прийшла на проєкт і дуже залипла в пікселях та компонентах замість того, щоб спочатку подивитися на все загально і накидати грубу структуру. Це здавалось дуже складним і незрозумілим, а погано зібрані компоненти - очевидним і важливим. Здавалося, що неможливо продовжити, не пофіксивши їх. Але насправді, я думаю, це захисна реакція мозку, коли він чіпляється за щось знайоме та зрозуміле, коли треба максимально занурюватися в новий контекст. І, як мій лід тоді, почала витягати її із цього болота і направляти зробити zoom out і подивитися на картинку ширше перш ніж пірнати в переналаштування радіусів карток чи інших деталей.

А я що - мої сильні сторони де були, там і лишилися, тільки трошки ображені, що я в якийсь момент про них забула і подумала що я дуже-дуже погана дизайнерка, якщо у мене є поламані інстанси в дизайн-системі 🤭