Міжнародний олімпійський комітет, демонстративно дискваліфікувавши перед першим стартом українського скелетоніста Владислава Гераскевича, все/таки вирішив довести, що репутації нічого не варті, що гуманізм – це суцільна фікція, що потенційні російські спонсорські кеш/контракти для спортивних посадовців важать більше за російські масові вбивства, що замовчування агресії, масових умисних звірств вигідніше за чесність, що лицемірство – основа, на жаль, сучасного олімпійського руху... Мовчазна згода з агресором і сором’язливе відвертання від жертв агресії, поза сумнівом, далі призводитимуть до ерозії глобальних цінностей. Але це вибір МОК, безумовний та абсурдний…

Бездоганний вибір Владислава Гераскевича – це маніфестна й абсолютно виправдана спроба виступити на очах у мільйонів глобальних глядачів у «шоломі пам’яті», на якому зображені спортсмени – жертви російської агресії, його друзі, які ніколи більше не зможуть реалізувати свої спортивні амбіції. Гераскевич явно перегорнув сторінку під назвою «Старі традиції МОК: не бачимо, не чуємо, не знаємо, вітаємо вбивць», підняв тему спортивного нейтралітету як навмисного й монетизованого лицемірства на новий рівень і довів, що сила духу, відданість справжнім ідеалам важливіші за «тут і зараз». Гераскевич зробив тему російського геноциду, російських масових убивств цивільного населення в Україні базовою темою Олімпійських ігор – 2026. Хотіла цього пані Ковентрі чи ні, уже неважливо. І це само собою безцінний і найважливіший результат, який залишає шанс людству і який явно відправляє на узбіччя історії лицемірів у спортивних костюмах…