Отож пригодники взялися за виконання квесту, без пригод там явно не обійшлося

На ранок наші авантюристи з двАрфом попереду, йшли обережно, хоч обережність у цих краях — просто спосіб здохнути повільніше. Дорога до спаленого дерева простягалась між сухими пагорбами, і кожен крок лунав так гучно, що навіть трава, здавалось, шепотіла: «Та тихіше ви, ідіоти, тут усе живе чути нічого не хоче». Ельфи йшли наперед, очима ловлячи рух. Клірик тихо читав молитву, яку бог, мабуть, уже заблокував як спам. Орчиня тримала сокиру так, наче зараз знову хтось скаже «розділимось». А двАрф ішов попереду — той, кого обрали не через розум, а через броню.
І тут — рух. З пагорба вийшов чоловік. Мисливець. Лук за спиною, сагайдак напівпорожній, лице — наче виносили з шинку й забули назад занести. Він ішов повільно, похитуючись, але впевнено. Група зупинилась.
— Я піду, — сказав двАрф. — Якшо шо, я короткий — мені легше ухилятись.
Він зробив кілька кроків уперед, підійшов ближче. Мисливець мовчав. Просто стояв, тримаючи лук. Потім зробив кілька дивних рухів руками — коротко, різко. Наче щось пояснює.
— Та ти шо, глухий? — спитав двАрф.
Той махнув руками знову.
— А-а, глухонімий… Ну то ясно, — знизав плечима двАрф і розвернувся до групи. — Каже, шось там про дерево, але я, курва, не перекладач.
І в цей момент усе пішло в п*зду з неймовірною швидкістю.

Продовження вже завтра, бо в Руаноці де один противник, там і ще десяток нових
#ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри