Продовження епічної битви групи суботи з хтонічню хтонню

Слідчий поруч, кричить: «НАМ ТРЕБА СВІТЛО!», а Орчиня в цей час роздає ляпаси, які, мабуть, видно навіть у дев’ятому колі Баатору. Клірик бурмоче молитву, але звучить це радше як: «Боже, зроби хоч щось, я за*бався». Рейнджерка пускає стрілу — стріла проходить крізь нічницю, наче через поганий Wi-Fi. Темрява сміється. Сміх — як кашель старого світу, що давно мав померти, але тримається з інерції.
Слідчий вичавлює:
— Це не матеріальні форми! Вони — страхи!
ДвАрф:
— Ну то я їх зараз переконаю стати матеріальними!
І переконує. Меч входить у темряву з таким звуком, наче Всесвіт сам собі сказав: «та ну його». І зброя раптом спалахує. Світло — живе, гаряче, як полум’я передсмертної надії. Нічниці починають плавитись. Одна кричить «ти винен!», друга просто розчиняється. Темрява відступає. Повітря пахне озоном і втомою.
ДвАрф плює у землю:
— Ну що, наче світло перемогло?
Клірик:
— Це диво.
ДвАрф:
— Ні, просто ти нарешті молився досить голосно.
Рейнджерка витирає кров, орчиня вже шукає другу хвилю, а ельф-слідчий записує щось у блокнот, певно: «Якщо світло рятує, то хто рятує світло?» Тиша знову падає на вулицю, і навіть Місяць виглядає так, ніби знімає капелюха.
Все ж таки ніч у цьому світі — не ніч, а офіційний робочий час хтоні. Бо хто ходить уночі — той або дурень, або вже не людина. От саме так і виглядала ця процесія з п’яти найманців, що сунули вулицею, як колективне «а може, не треба?». Попереду — двАрф. Бо в кожній компанії має бути хтось, хто стукає в двері перший і голосно.

продовження вже завтра зранку. Там буде не менш цікаво, тому не пропустіть
#ТавернаКачура #DnDUkraine #МагіяІМечі #УсміхненеПолумя #НастільніІгри