(Трагедія на п’ять тіл, шість собак і одного двАрфа, який перепив сам себе)
Дійові особи
Ельф-слідчий — головний по розуму. Бачить закономірності навіть у повній маячні.
Ельфійка-рейнджерка — лук, тиша і нерв, натягнутий, як струна.
Орк-клірик — читає книжку замість молитися. Каже, що граматика — це і є воля богів.
Орчиня-варварка — б’є всіх, хто не погоджується, і завжди має рацію.
ДвАрф — бойовий коваль, артефісер, переконаний, що будь-яку проблему можна полагодити, якщо вдарити сильніше.
Сцена перша. Поле.
П’ятеро найманців їдуть в возі «розібратися з монстрами». Монстри про це ж звичайно не в курсі.
Олені ідуть, трава жовта, повітря пахне спаленим минулим.
Все виглядає просто — аж поки не чується гавкіт.
Гавкіт. Один. Другий. Потім шість одразу.
— Собаки, — каже рейнджерка.
— Ха! — сміється варварка. — Розминка.
— Польовий тест броні, — буркоче двАрф і бере молоток.
З трави виходять вони — прокляті гончаки.
Без ланцюгів. Без страху. Очі світяться, як хворі зорі.
Клірик (закриває книгу): «Амінь, коротше.»
Слідчий: «Вони надто організовані, як для собак.»
ДвАрф: «То й цікавіше.»
Бій. Пил. Крики.
Двох собак порвали, одну лишили калікою. Але противники мали більше мотивації.
Клірик ледь не впав мертвим.
Відступ у бік села — героїчний, хаотичний, запилений.
Сцена друга. Село. Таверна.
Одноповерхова, прокурена, тепла.
Десять столів, тридцять історій і жодного каяття.
ДвАрф: «Треба зняти напругу. Зроблю напій богів!»
Бере пиво, доливає самогону, розмішує ключем.
Суміш шипить, як демон перед сповіддю.
Варварка (спокійно): «П’ять золотих, що впаде після першого.»
Клірик: «Гріх.»
Слідчий: мовчить.ДвАрф ковтає — і падає лицем у стіл.
Сцена третя. Кімната збоку.
Ельфійка й орчиня.
Посеред — чарівна лампа, що м’яко світиться.
Усередині — щасливий спогад, який гріє навіть темряву.
Варварка: «Люди продають спогади. Може, так легше?»
Рейнджерка: «Може. Але тоді нема, що берегти.»
Лампа блимає, мов зітхає. Вони засинають.Сцена четверта. Загальна спальня.
Клірик спить з книжкою.
ДвАрф — обійнявши молоток і кухоль.
Слідчий — прикидається, що спить, а насправді просто медитує.
І раптом — рух за вікном.Тінь. Друга.
Обличчя — чорне провалля, що витягує життя.
Слідчий (ледь не віддавши душу): «Вороги!»
ДвАрф: «Знову технічна перерва?»
Клірик: «Я ж казав — лягали вчасно!»
Герої збираються — сонні, злі, але рішучі.
Виходять на вулицю.
Лампа не гасне, але залишається на столі.
Вона тремтить, мов серце, що ще хоче світити.
Тиша. Місяць. Пил. Запах попелу.
І вони — двоє кошмарів.
Кістяні постаті з тіней, що ворушаться, як дим.
Один рве повітря пазурами, другий дивиться просто крізь.
Варварка: «Нарешті.»
ДвАрф (запалює молот): «Полагодимо світ.»
Слідчий: «Хтось має записати, як саме.»
Вони стоять під місяцем.
Темрява — довкола.
І все дихає в унісон із Руаноком.
Кінець (тимчасовий).
Сесія закінчилась на битві.
Лампа світила.
Книга лишилась відкрита.
ДвАрф стояв.
Поле — сміялося.