(а тим, хто в коледжі, і треба ще місяць вчитися… я вас розумію і щиро співчуваю), мені захотілося трохи побубніти про особисте. Тож, якщо вам не цікаво -- можете спокійно прогорнути.
Чесно кажучи, всі ці випускні та святкування завжди здавалися мені чимось далеким... І справа не в тому, що я "надто крутий" для цього. Просто… я не знаю, як вписуватися в такі моменти так, як це вдається всім іншим.
Кожен мій випускний здавався дивно самотнім. Я ніколи не мав можливості відсвяткувати це так, як інші. Мої батьки ніразу не прийшли на жоден із моїх випусків за всі ці роки. І коли церемонії закінчувалися, я зазвичай просто йшов додому сам. Поки всі навколо розходилися компаніями- з друзями, сім'ями, планами, шумом і сміхом… створюючи спільні спогади.
І я не знаю. Це якийсь особливий вид смутку саме для мене.
Бо саме такі моменти змушують усвідомити, наскільки важливою є підтримка. Наскільки сильно одне рідне обличчя у натовпі чужих людей може змінити все. Як сильно іноді хочеться, щоб хтось кому не байдужий ти подивився на тебе і просто подумав: "бляха мала , Я пишаюся тобою".
І мені здається, з кожним роком я втрачаю часточку здатності сприймати такі речі нормально, з цими соціаними мережами я постійно бачу одну й ту саму викревлену теплу картину зі скла яка своїми гострими кутами впиваєтся прям по болючому.
Та все ж — щиро — я бажаю вам усім неймовірного літа. Сподіваюся, ви проведете його в оточенні людей, які справді є частиною вашого життя. Людей, які залишаються. З якими важливі моменти не здаються такими порожніми.
And I give my word: я ніколи не пропущу випускний мого сіблінга (і не тільки). Бо, попри всю мою сварливість , я все одно дуже про них дбаю.
Я не хочу, щоб вони хоч колись відчували те саме, що і я.
#балакучий_Фреш #Щітпост