– Сідай за стіл, сніданок майже готовий, – промовила я, знову повертаючись до пательні.

Чоловік не поспішав виконувати моє прохання. Натомість підійшов ближче й зупинився поруч, поглянувши на омлет. Кілька секунд він мовчав, мов намагався звикнути до незвичної для себе картини. У його погляді промайнуло щось незнайоме мені раніше – розгубленість, яку він майже відразу приховав за звичною стриманістю.

– Вибач, що стою тут, наче вкопаний. Для мене це… незвично, – нарешті промовив Ростислав низьким, трохи хрипким після сну голосом.

Я зупинила руку з лопаткою й здивовано подивилася на нього.

– Що саме?

Чоловік на мить затримав погляд на моєму обличчі, а тоді ледь помітно всміхнувся.

– Коли хтось готує для мене сніданок, – пояснив він. – Востаннє це робила мама. А так я здебільшого звик усе готувати собі сам.

У його голосі не було ані скарги, ані докору. Він лише констатував факт, але від цих слів мені стало трохи сумно.

📖 Книга: «Захисник за контрактом»
✍️ Авторка: Арміна Арлей 18+
👉 Читати на Букнет:
https://booknet.ua/book/zahisnik-za-kontraktom-b459734