Іван мовчки спостерігав за моїми діями, і від цього нервозність ніяк не зникала. Я продовжувала поправляти одяг, аби лише не зустрічатися з ним поглядом.
— Тільки не кажи, що це була помилка, — попросив хлопець, мабуть, наперед знаючи мою відповідь.
— Не скажу. Ти це вже зробив за мене, — таки підняла очі, стійко витримавши дивоглядки.
— Ти зараз серйозно? — підняв брову, стиснув щелепи, але хоче почути від мене.
— Так, — не моргнувши відповіла.
— Ясно, — розвернувся широким кроком пішов до виходу.
— Іване, — але він не зупинився навіть не обернувся, — ти в помаді.
— Та байдуже! — кинув зопалу і вийшов, грюкнувши дверима.