— Катаріно, — благаюче я торкнувся її плеча. — Я не буду більше нічого питати. Просто огляну.
Я присів, опустившись до рівня її живота.
Обережно почав обмацувати ребра, прощупуючи їх на цілісність. На четвертому ребрі знайшов маленький здвиг.
— В тебе перелом, — я підняв голову. — Тобі потрібно в лікарню.
Катаріна поглянула на мене зверху вниз.
— Все буде нормально. Це не перші мої зламані ребра.
Звідки вона, бляха, знає про те, як це ламати ребра?
— Нічого нормального. Ти маєш зробити рентген, щоб виключити зміщення. В такому випадку кістки можуть зростатись болючіше і неправильно.
— Що ти пропонуєш? — Вона вказала на вікно. — Сісти на твій мотоцикл і поїхати з тобою в лікарню, де по дорозі кожен рух буде розрізати мої нутрощі на частини моїм же ребром? Виставити себе посміховиськом, коли ти будеш чекати в коридорі, а я відчайдушно буду заперечувати домашнє насилля?
— Я можу викликати машину. Звернусь до лікаря, який не буде задавати питань.
— Або ти можеш перестати мене опікати.