— Нам з молодшими братами нікуди йти, — нарешті сказала і зробила крок назад, вириваючи підборіддя з його пальців.
— Я обіцяв твоєму батькові, що потурбуюся про вас, якщо з ним щось станеться.
Він нарешті перестав поїдати її поглядом, відвів очі й глянув на будинок за її спиною.
— Ви дозволите нам ще трохи тут пожити? Я спробую зв’язатися зі старшою сестрою. Може, вона приїде і…
— Ні, я заберу вас до себе поки що. Тут ви жити більше не зможете. — Прозвучало категорично і страшно.
— Чому?
— Бо цей будинок скоро буде знесений. Ти ж не думала, що він потрібен мені, щоб тут жити?
📚ЧИТАЙТЕ РОМАН ТУТ📚: https://booknet.ua/book/solodka-ti-b434242?open_details=1