— Ти такий нетерплячий, — засміялася вона, і в очах стрибали бісики.

— Якщо ми не покинемо цей зал зараз же, я покажу тобі, наскільки.

Я знову схопив її за руку й рушив до виходу, а Лія поспішала слідом, цокаючи підборами по підлозі. Я чув кожен крок і від цього йшов ще швидше. У грудях було тісно, дихання стало важчим, а думки вперто поверталися до розрізу, до ходи через зал і до тієї усмішки, з якою вона чудово знала, що робить зі мною.


Моя за контрактом