Скорочую дистанцію і, поклавши руку на шию, тягнуся до вуха одногрупника:
— Бобров, зображай закоханого, — усміхаючись, шепочу я.
— Що? — не зрозумів мене.
— Цілуй! — шиплю у вухо і повертаюся до його губ.

Поцілунок вийшов вологим і млявим. Варто було почути стук дверей, як я відскочила від нього.
— Не-негода, т-ти якось в-визначся! — заїкаючись, дорікнув мені друг, переводячи подих. — То кричиш на мене через те, що спатимемо в одній кімнаті, то цілуєш.

— Здався ти мені, — відмахнулася від його нападок, витираючи рота зовнішнім боком долоні. — До кухні заходив Тимур, от і грала.
— Вітренко? То він свій — перед ним можна не грати!

— А тепер послухай мої правила! — знову стала обличчям до Артема. — Я граю роль твоєї дівчини перед твоїми друзями. Ти граєш закоханого в мене до божевілля перед своїм братом! Зрозумів?
— Ага, — шоковано погодився Артем. — Хоча… ні, не зрозумів…
— Забий, — махнула рукою в безнадії.