— Тоді твій план провалився, бо я знаю про тебе лише дві речі.
Кай підвів брову, явно зацікавившись.
— По-перше, ти нестерпний. По-друге, тобі подобається стояти на колінах.
Я хотіла його розізлити. Хотіла побачити хоч щось, окрім цієї незворушної впевненості. Але замість злості на його губах повільно розтягнулася широка, майже лінива посмішка.
— А кажеш, що план провалився… Здається, він спрацював ідеально.
От зараза. Невже його взагалі нічого не бере?
Я зробила крок ближче, вхопила його за краватку й різко підтягнула до себе. Тканина натягнулася, і між нами лишилися лічені сантиметри. Я відчула тепло його тіла й ледь уловимий запах його парфумів.
— То чому ти ще не на колінах? — тихо, з насмішкою спитала я.
Кай дивився на мене абсолютно спокійно. Жодної злості, жодного здивування. Лише темні очі, у яких плескалося щось важке й небезпечне. А потім він повільно, грайливо ковзнув униз по шкіряному дивану й опинився на колінах прямо переді мною.
Я завмерла.
Повітря в легенях раптом закінчилося. Серце гупнуло так сильно, що відлуння розійшлося аж до горла. Він стояв на колінах, руки спокійно лежали вздовж туловища, голова трохи закинута, очі не відривалися від моїх. Губи ледь прочинені. І жодної тіні ніяковості на обличчі.

Моя за контрактом