Котов

Що прям для всіх трьох?

У нас усіх є претензії до київської влади щодо її діяльності під час повномасштабного вторгнення.

У нас усіх є претензії до центральної влади щодо її діяльності під час повномасштабного вторгнення.

Операції «Мідас» і «Чисте місто» однакові за своєю природою. Це історії про те, як неформальні центри впливу можуть підпорядковувати собі державні інституції, кадрові рішення та розпорядження публічними ресурсами.

Обидві влади відкладали важливі, але, мабуть, непопулярні рішення. Обидві ухвалювали рішення, які складно пояснити прагматичними потребами країни, що веде війну за виживання. В обох випадках популізм, електоральні розрахунки та бажання зберегти контроль нерідко переважали над державними інтересами.

В обох влад давно минув звичний електоральний цикл. В обох випадках накопичилася суспільна втома від їхньої діяльності, а подекуди й бездіяльності.

Доросла відповідь на кризу довіри полягає не в пошуку винних виключно серед політичних конкурентів, а в готовності оновлювати власну владу.

Ідеться не просто про заміну прізвищ, а про кадрові рішення, здатні повернути українцям віру в державні інституції, надію на краще та очікування позитивних змін.

Мабуть, саме ця віра сьогодні є одним із найважливіших ресурсів країни в когнітивній війні. Адже суспільство має не лише вірити в перемогу, а й бачити, заради якого майбутнього воно бореться.

Тому Києву потрібен свій Драпатий. Людина, поява якої означатиме не просто зміну керівника, а появу позитивних очікувань, довіри та готовності до змін. Сильний, компетентний і самостійний управлінець, здатний ухвалювати складні рішення та нести за них відповідальність.

Але найскладніше питання навіть не в тому, хто ця людина.

Питання в тому, чи здатні ті, хто сьогодні володіє владою[центральною та місцевою], допустити появу сильного та самостійного керівника. І чи вистачить їм державницької відповідальності не підмінити інтереси державної безпеки власним бажанням контролювати все і всіх.

Бо справжня готовність до змін починається з готовності ділитися владою, а не лише змінювати тих, хто її виконує.

І до мого улюбленого. До нашої країни-побратима по лінії допомоги МВФ. До Єгипту.

Там заарештували всю редакцію незалежного медіа Matsadaash. Шістьох журналістів.

Звинувачення, як водиться, красиві й універсальні: причетність до «Братів-мусульман», робота на іноземні гроші та інший стандартний набір для людей, які надто багато питають.

І от мені тепер страшенно бракує якогось стейтменту МВФ.

Ну хоча б маяка. Маленького такого: журналістів бажано не саджати.

Можна провести круглий стіл.

Можна створити конкурсну комісію з міжнародниками. Цікаво як обирався прокурор в цій справі?

Можна навіть обрати смотрящого за хатою, де сидять журналісти, неодмінно за участі «організацій, які протягом останніх трьох років отримували міжнародну технічну допомогу».

Можна поставити структурний маяк: провести якісь вибори. Не принципово які. Головне, щоб до наступного перегляду програми.

І дуже хочеться десь прочитати, що через арешт цілої редакції черговий транш Єгипту опинився під загрозою.

Або війна там може яка у нащадків Ра?

Бо інакше може скластися непристойне враження, що свобода слова, верховенство права і незалежні інституції є обов’язковими умовами не для всіх країн.

Сьогодні такий день, коли прийнято писати «ніколи не пошкодував про свій вибір». Шкодую десь раза 3 на день, радію раз на тиждень, коли щось горить і всі суєтяться. Вночі на заправці можна відчути, що воювати за глибинний нарід неймовірно западло. І лише ненависть та презирство до країни-сусіда на сході тримають.

Зважаючи на звитяги та втрати народу України у цій війні, Україна не країна пʼятого світу, де з Заходу має приїхати гуру та учитель, який дасть нам мудрості дохуя за грантові три рубля. Як казав Митець. Зараз Захід, канеш, показує свої видатні результати інституційної розбудови та політичної традиції, що в Європі, що в США.

Понятно, що поточна влада раз за разом сує пальці в розетку, використовуючи свою, дану народом України, владу, жалюгідним чином призначаючи лизоблюдних смішних нікчем. Наприклад, Генпрокурором. Тут поточній владі не везе: всі генпрокурори цієї каденції - такі ж жалюгідні нікчеми, як всі генпрокурори попередньої каденції. Влади рівні одна одній.

Але. Чи спілкувались ви з цими авторитетними міжнародниками? Я спілкувався. На вулиці був сонячний 2023. БЕБ летів в сраку на 5 космічній швидкості під проводом деревʼяного госпідарника Вадиміванича Мельника. І я ж прийшов до них з тим: давайте тойво-цейво в стейтмент, виберемо щось нормальне - і понеслась. Там мені сказали, що ми адвайзері мішн і відповідності брати ми не можем. Устав не велить. Можем тільки порадою домогти. Як при інтимному житті на Хрещатику.

Загалом, там були якісь там підстаркуваті, втомлені, збиті льотчики, яким давно вже нічого не треба окрім грантової зарпляти. Десь такі самі, як в середньому в нашій помісній наглядовій раді похуй чого. Які не розуміють місцевих проблем, калчурал референсес і яким не сильно треба внікати. Серця котрих точно не требують ніяких пєрємен.

З наглядових рад з моменту завершення революції гідності: 90% - постидна шляпу, відсотків 8 - not good not terrible, і десь там 2 - кочумають, як типу норм.

Я не стверджую, що українці обирають краще за міжнародників чи міжнародники краще за українців. Я кажу інше: система, де рішення спільне, а відповідальність розмазана між п’ятьма сторонами, гарантовано виробляє безвідповідальність.

Тому, повертаючись до посади Генпрокурора, бачу 2 варіанти.

Перший - взагалі прибрати представників України в складі конкурсної комісії на генпрокурора. Для того, щоб відповідальність за результати була сконцентрована та кристалізована у вузькому колі осіб, які є представниками донорів, і вони самі потім несли 100% відповідальність за призначення. І щоб потім результати цієї консолідованої відповідності таки стали нарешті певним дороговказом на роки вперед.

Другий - обирати генпрокурора в Дії. Як зірку Євробачення. Типу, там програма генпрокурора замість пісні та голоси в смс. І відповідальність уже всього українського народу. Таке собі генпрокуроробачення.

Бо оці півміри, коли лохи і терпіли проїбали Фермопіли, - це якийсь половинчатий шлях, де ніколи не буде ясно, хто конкретно відповідає за те, чому вийшло як вийшло (як з БЕБ чи митницею). Коли рішення приймають усі, відповідальність не несе ніхто. А потім ми три роки з’ясовуємо, хто саме проїбав Фермопіли: українська половина комісії, міжнародна половина, уряд, парламент чи ретроградний Меркурій та Вероніка Фен-шуй.

Давайте вже цю відповідальність або сюди, або туди.

Такі діла.

Чи може медійна обслуга голови САП, яка отримувала гроші за піар САП обирати голову САП незалежно і професійно?

У нас «київський режим»
Зранку підозра, ввечері біжим.

Раніше відомий розрахунок глибинного ураження складався з навідника гостроокого Віталія Шабуніна та інженера оковитого навантаження Юрія Ніколова. Ураження, щоправда, переважно було по печінці останнього.

Тепер до розрахунку додався спеціаліст зі стратегічного планування Михайло.

Бажаємо успішних пусків.

Ви в мене не питали за спецслужби, а я давно хотів сказати кілька слів за спецслужби.

Люди, які ніколи там не працювали, уявляють собі спецслужбу неправильно, бо думають про Штірліца.
Люди дивляться на спецслужбу і думають, що там сидять холодні чоловіки з кам’яними обличчями, які знають сім мов, пам’ятають номер вашого паспорта, можуть пробігти 800 км і 300 раз віджатись, а ще вчора 5 разів обманули Мюллера. Але ці самі люди б схуїли розуміти ким насправді є ті аварійні тіпи і чи хотіли б вони, щоб з такими тіпами зустрічалась їх донька.

Друзі мої, не треба так романтизувати державу.
Спецслужба - це місце, куди доля особливо любить приводити аварійних людей.
Там сидить начальник управління, який третю годину шукає людину, відповідальну за те, що сталося годину тому. Він з академії, він кадровий, він понятий.
І там обов’язково сидить Кабан із озу.

Кабан - аварійний тіп складної долі.
У Кабана три розлучення, сім доган, дві подяки, конфлікт із половиною вертикалі, пара кримінальних справ, мутна біографія і дивовижна властивість опинятися саме там, де нормальна людина сказала б: Я в це не полізу.
Кабан полізе. І саме аварійні персонажі приносять результати.

Бо якщо о другій ночі горить склад, зник відповідальний, сусіднє відомство бреше, начальство нервує, документи суперечать один одному, а до ранку треба зробити так, щоб задача була виконана, - Кабан нарешті почувається добре.
Кабан розправляє плечі.
Кабан каже: - А проблема в чому?
Оце і є природне середовище спецслужб.

Тому що нормальних людей держава туди заманює зарплатою, погонами і романтикою. І вони загалом майже безкорисні, бо потрібен аварійний сетап якостей щоб бути ефективним.
Тому залишаються аварійні.
Людина зі здоровою психікою хоче зрозумілих повноважень.
Аварійний персонаж хоче номер телефону людини, яка реально може вирішити питання.
Нормальна людина читає посадову інструкцію.
Аварійна питає: - Хто тут найсміливіший?
Нормальна людина боїться відповідальності.
Аварійна боїться тільки одного - що проблему вирішать без неї.

Саме тому там така дивна концентрація людей із характером, який у цивільному житті назвали б важким.
Вони сваряться з начальниками.
Не поважають формальні кордони компетенцій.
Мають патологічну схильність лізти туди, куди їх не кликали.
І щиро не розуміють фрази: - Це неможливо.
Для них «неможливо» - це не висновок.
Це технічне завдання.

Звичайно, у мирний час такі люди страшенно заважають державі.
Вони ставлять незручні питання.
Ламають красиві схеми.
Телефонують не по субординації.
Псують статистику.
І взагалі справляють враження людей, яких треба кудись подіти.

А потім приходить справжня криза.
Начальник управління дивиться на кадрового Штірліца.
Кадровий Штірліц дивиться на начальника управління.
Обидва дивляться на телефон.
І хтось дає слабину і питає: - А де Кабан?
І в цю хвилину стає зрозуміло, навіщо держава терпіла цього мудака.
Бо система будується нормальними людьми.
А коли система ламається - приходять аварійні.
І, як правило, саме вони знають, що робити.

Можна або рибку їсти, або в лодку сісти.
Можна всією країною репостити результати спецслужб.
Можна всією країною потім дивуватись аварійності діяльності аварійних персонажів з цих спецслужб.
Але це інфантильно. Ви або хочете ЦРУ вдома, або в вас буде розвідка Білорусі з відповідними результатами, але без нюансів.

Джеймс Бонд вдома це і про звитяги і про проблеми. Бо деталі, як відмазували операції Джеймса Бонда всім мі6 в кіно не потрапляли.

Такий шлях.

Спочатку з посади міністра віддаєш наші військові дані Палантіру безоплатно, потім коли ти не міністр Палантір стає твоїм головним інвестором.

Мені складно щось прокоментувати про конфлікти інтересів і так далі. Мабуть це норм.

Ну що ж. Не буду казати я казав.
Шкода що стільки премʼєрів змінилось щоб почати цю роботу.

Все одно доведеться це зробити, бо вимикати пів країни одним мопедом - це хороша математика для ворога.

І замість того щоб послідовно за N років напрацювати протоколи безпеки, рівні загроз і порядок роботи під час них - це буде зроблено аврально.

Буде заява уряду, що економіка має працювати, тому створено термінову робочу групу з бізнесу та держави, яка має все це негайно напрацювати.

Запамʼятайте цей твіт.

Гірше, якщо всі будуть настільки перелякані відповідальністю за те, що хтось може загинути навіть при дотриманні протоколу, що вирішать просто нічого не робити. Бо лячно.

Так ми вже провели три роки.

І так, хтось все одно загине.

А картинка нижче - квітень 2023 року.

Коли я минулого разу сказав, що думаю про Нацпол, люде на собі сорочки рвали, що ета другоє.

Там ще був чувак, герой всього, який років десять раз на тиждень сидів на нарадах з чорним, як шахта без світла, Департаментом стратегічних розслідувань. А потім шось пиздів про честь мундіра. Навіть заяву написав.
Десять років не писав. А тут вдруг.

І десь у процесі загубилось 12 тисяч ухилесів із героїчної поліції охорони похуйчого від похуйкого.

Також хотів би згадати заяви міністрів оборони про реформу ВСП. Ще десь із 2022 року. Їх там було при кожному міністрі «реформа всп, ось-ось, вот-вот».

І от хотілося б без зайвого пафосу запитати у всіх дотичних: як діла?

З Днем Незалежності!

35 років це небагато, щоб навчитись жити незалежно. Але я вважаю, що прогрес у нас величезний.

Зараз вкотре в нашій історії цю незалежність намагаються забрати.

І я чесно думаю, що ми досі значно краще вміємо боротися проти залежності, ніж жити в незалежності. Бо це різні речі.

Відсутність залежності для нас проста і зрозуміла. Коли українців у кімнаті двоє, гетьманів там зазвичай троє. Ми добре знаємо, як не дати комусь командувати нами.

А от незалежність це не лише відсутність чужої влади. Це ще права і свободи, взаємні обовʼязки, відповідальність одне перед одним і та співзалежність, з якої зрештою виникає відчуття народу.

Цьому нам ще треба вчитися. І частину цих речей неможливо вивчити з книжок чи законів. Для них потрібні роки, досвід, помилки і висновки.

Завдяки Силам оборони цей час у нас є. І я вірю, що буде.

Для мене велика честь весь цей час служити в цих самих Силах. І мені особливо радісно, коли деякі результати цієї роботи ви лайкаєте і репостите, навіть не знаючи, звідки вони взялися.

Судячи з сьогоднішнього розслідування НАБУ, команда, яка там фігурує в забігу на РГК НАБУ, законтачена всім созивом. Неймовірна історія горизонтальної інтеграції громадянського суспільства.

Тому пропоную, як вчив нас милості Господь, не судити поспішно, а просто піти по агітаційних постах. Особливо юридичного єстеблішменту, де там всі друг за дружку, блябудуатвічаю, такі люде гарні, дайте голосів.
І чемно спитати в коментарях: Ну шо, як діла?

Такий от комплаєнс, така от вічная молодість.

Інституційна памʼять та інститут репутації починається райт нау.

І памʼятайте: ДемСокира — надійна серед бурь.
Все тільки починається.

Україна - країна винахідників. Навіть з проблемної недобудови наші інженери можуть зробити торпеду.

Тіп збиває насмерть дитину через пару років виходить із СІЗО на чілі, роздавши грошей.
Потім викрадає і катує іншого тіпа знову виходить із СІЗО на чілі за одну жалюгідну пачку грошей.
Потім потрапляє в ДТП з іншим таким самим талановитим водієм.

Товпа довбойобів-урбаністів і лісопедоактивістів: треба вищі штрафи і штрафні бали тоді такого не буде.

У нас, нагадую, викрадати людей і катувати їх заборонено Кримінальним кодексом уже кілька десятиліть. І покарання там трохи серйозніше за штраф за перевищення швидкості.

Сильно допомагає? От конкретно в цьому кейсі?

Сьогодні анонсували велике й найкраще розміщення позики miltech-виробника під якісь космічні проценти.

У мене тут три спостереження.

1. Якщо компанія бере настільки дорогі гроші, хоча самі гроші їй, схоже, не особливо потрібні, то логічно припустити, що купує вона за ці проценти щось інше.
Наприклад - кілька тисяч громадян, які відтепер фінансово зацікавлені в тому, щоб у конкретного виробника все було добре.

Тобто це не стільки fundraising, скільки створення народного комʼюніті навколо виробника дронів: чим більше людей занесли туди власні гроші, тим дорожчим політично стає будь-який зовнішній тиск на компанію.
Бо гроші цьому ларьку, думаю, нахуй не нужні. Особливо настільки дорогі.

2. Окрема прекрасна історія «диверсифікація в український miltech».

Диверсифікація працює, коли ризики активів хоча б частково незалежні.
А коли десять різних виробників залежать від одного й того самого джерела грошей - державного оборонного замовлення, то це не десять різних ризиків. Це один великий ризик, красиво порізаний на десять презентацій.

Ризик, що крякне конкретний виробник, ви ніби розмазали. Зате ризик, що при різкому скороченні держзамовлення крякнуть усі одночасно, нікуди не подівся. Тому шанс інвестора спочатку погратися на хаях, а потім покататися на хуях я б недооцінювати не став.

І якщо колись держконтракт раптом закінчиться, наступний мітинг приватних інвесторів може вийти дуже атмосферним. Десь між «ми ж вірили» і клубом вкладників Еліта-Центру.

/питання права «власності» «українських» «виробів» і їх капіталізацію мені тут просто лінь підіймать, хоча там ще більша шляпа шляпна.

3. Ну і сама конструкція прекрасна:

населення → КІФ → позика виробнику дронів.

Чим більше прокладок між кінцевим інвестором і виробником, тим цікавішими стають питання про походження грошей, реальну ціну капіталу, маржу та економічний зміст окремих операцій.

Особливо в галузі, де держава одночасно є головним покупцем, регулятором і джерелом значної частини грошей. Я б на місці виробника дронів сам би лівий кеш примазав до грошей простих громадян, бо воно дозволить вийти за межі дозволеної маржі 25% для виробника дронів не привертаючи уваги санітарів.

А так канєшна.
Вірю в розвиток українського фондового ринку, народний капіталізм, фінансову інклюзію, хуйо і мойо.