"Де кабінет студентської ради? Я все, бляха, не можу розібратися з поселенням у гуртожиток..."
"На другому поверсі головного корпусу великі двері, ти не переплутаєш. Але... краще не підходь до президентки. Вона тобі не допоможе. Краще вже просити її заступника, секретарку абощо."
"Чого це?"
"Вона вічно зайнята, і всі завжди кажуть, що вона має важливіші справи. Та це звучить неправдоподібно, вона просто не любить розмовляли з простолюдинами."
"То чого її б тоді обирали? Бо вона донька ректора?"
"Ну... вона дійсно добре виконує свої обов'язки. Може їй і все одно на нас, але університет стає зручніший, скарги доходять, щось міняється."
"За такі бабки, які ми платимо за навчання, так і має бути."
"Має, але раніше ж не було. Хай вона дивитиметься на мене, ніби я й нігтя її не варта, але коли я написала їй на пошту про те, що до мене домагався викладач з соціології, його звільнили через 20 хвилин. Того її й обирають кожні два роки."