— Юліаночко, — солодко промовляє вона моє ім’я та ставить лікті на стіл, підпираючи голову долонями. — Я навіть не знаю, як тобі це сказати… Та що там… Боюся, що наша розмова тільки все погіршить, бо я не знаю, як ти на все відреагуєш… Ще все зіпсую… Не хочу потім жити з тягарем.
Жінка похитує головою та прикушує нижню губу.
Мені це все ще більше не подобається. Що вона хоче мені такого сказати?
Я напружую всі свої м’язи, як антилопа, що почула шурхіт, а жінка продовжує:
— Але ти ж доросла дівчинка… І думаю, що все зрозумієш.