Житіє Ростіка

Довготелесий ельф, який керує автомобілем краще ніж читає, і бреше краще, ніж і те і те. Колись підривав князів, тепер возить агентів республіканської держбезпеки — і досі не до кінця розуміє, в яку мить це стало кар'єрним зростанням.

Загальні дані
ПІБ: Гурко Ростислав Гнатович
Стать: Чоловіча
Вік: 28 років
Зріст: 1,83м.
Посада: Оперативний співробітник спецслужб, спеціалізація — шофер.
Особливі прикмети: оливкова шкіра, зламаний кривий ніс, золотий зуб.

Біографія
Народився Ростислав у великій селянській сім'ї, п'ятим із шести дітей: було тісно, галасливо, проте не без тепла. Механіку полюбив, коли крутився біля старшого брата, який лагодив сусідські вози та помпи: подавав інструмент, слухав, як лайка змінюється задоволеним кректанням ожилого механізму. Жили бідно, на клаптику землі із шістьма ротами не розженешся, зате саме там він навчився тієї легкості у спілкуванні, яка згодом не раз рятувала йому шкуру.

Серед рідні він здобув найзавидніше місце, проте потайки заздрить братам і сестрам: у них нехай і скромні, зате власні будинки та сім'ї, а в нього — лише рідкісні візити та чужий кабінет замість дому.

У підліткові роки його підібрав Свирид — експропріатор старого гарту, який ще за царя возив зброю підпільникам. Він навчив Ростислава не лише слухати мотор, а й поводитися з вибухівкою обережно, майже з повагою. Згодом банда, як і багато подібних до неї, із кримінальної почала перетворюватися на корисну для революції силу: возила зброю, переховувала втікачів, викрадала машини для повстання, і ця служба пізніше не раз згадувалася добрим словом у його особовій справі перед майбутньою роботою. Свирида не стало під час однієї з таких доставок, і тоді в Ростислава вперше з'явилася тиха, особиста образа на режим.
Пізніше, ще перебуваючи в банді, він виявився причетним до підриву машини місцевого князька — разом із ним самим та його дітьми. Було це замовлення, особиста ініціатива чи помста за Свирида — сам Ростислав воліє не уточнювати навіть для себе.

Коли царська влада впала, банда, втративши ворога й сенс, розпалася сама собою: хтось не пережив боїв, когось прибрали до рук республіканські органи, які вимагали з'явитися з повинною або повністю розчинитися в мирному житті. Ростислав обрав друге, без особливих жалів, якщо не брати до уваги нечасті напади ностальгії за бандитським братерством.

Залишившись без зграї, він перебивався випадковими заробітками й тоді ж таки, нікому не зізнавшись, записався до пункту ліквідації неписьменності: адже читати й рахувати далі рівня чотирьох класів сільської школи він до ладу не вмів, а будувати нове життя із цим тавром не хотілося. Навчання давалося важко, проте саме тоді в ньому вперше прокинулося щось схоже на гордість за впертість власної голови.

Згодом трапилася нагода, і він влаштувався шофером до нервового столичного чиновника. Тоді ж і виявив, що кермувати під вогнем набагато легше, ніж читати по складах. Машину обстрілювали регулярно, і щоразу він викручувався на суцільному нахабстві та рефлексах: глушив мотор останньої миті, ніби той заглух сам, двічі блефував розворотом на зустрічну смугу, а одного разу зімітував аварію, щоб збити погоню з пантелику. Чиновник, людина полохлива й ласа до драми, доповідав про це нагору в усіх барвах — і саме ці доповіді, помножені на старий запис про допомогу підпіллю, призвели до того, що на Ростислава звернули увагу потрібні люди з спецслужб нового порядку.

#лор@jorfixe
#Інше@jorfixe