Деймос

Деймос не пам'ятав, як опинився в цьому будинку.

Він пам'ятав своє ім'я. Пам'ятав, що існувало життя до цього місця. Пам'ятав людей, вулиці, звичайні речі. Але чим більше він намагався згадати останній день перед тим, як опинився тут, тим сильніше відчував, що в його спогадах чогось не вистачає.

Він прокинувся в порожній кімнаті.

Навколо був лише будинок. Довгі коридори, двері, кімнати, які здавалися абсолютно звичайними. Але було щось неправильне. Будинок не мав вікон. Не було жодного способу побачити, що знаходиться зовні.

Деймос вирішив, що просто повинен знайти вихід.

Спочатку він був упевнений, що це буде легко.

Він помилявся.


Цикл

Він шукав вихід годинами.

Двері вели в інші кімнати. Інші кімнати знову приводили його до коридорів. Коридори повторювалися.

Зрештою Деймос знайшов місце, де можна було заснути.

Він подумав, що сон допоможе.

Коли він прокинувся, то знову був у тому самому будинку.

Спочатку він вирішив, що просто не пам'ятає, як повернувся.

Потім він помітив першу зміну.

Предмет, який раніше лежав на одному місці, тепер знаходився зовсім в іншому.

Двері, яких він раніше не бачив, з'явилися в коридорі.

А в кінці одного з коридорів він уперше побачив його.

Темну фігуру.

Вона просто стояла і дивилася.

Деймос моргнув.

Фігура зникла.

Деймос

Після цього він почав помічати більше.

Кроки, коли він стояв нерухомо.

Дихання за спиною.

Двері, які іноді вели не туди, куди повинні були.

Іноді будинок змінювався прямо перед ним.

Але найгіршим було інше.

Деймос почав бачити сни про цей будинок.

У кожному сні він проходив ті самі коридори.

Відкривав ті самі двері.

Шукав той самий вихід.

А потім прокидався.

І розумів, що все це вже відбувалося.

Не один раз.


Пам'ять

З часом Деймос почав згадувати.

Він згадував моменти, яких не могло існувати.

Він пам'ятав, як уже стояв у тих самих кімнатах.

Пам'ятав двері, які ще навіть не відкривав.

Пам'ятав власні спроби втекти.

Одну.

Десять.

Сотні.

Можливо, тисячі.

Він більше не знав.

Час у цьому місці перестав мати значення.

Кожен раз усе починалося однаково.

Деймос прокидався.

Шукав вихід.

Знаходив щось, що змушувало його повірити, що цього разу він близько.

А потім усе починалося спочатку.

Войд

Ніхто не знає, скільки циклів витримав Деймос.

Але одного разу з ним сталося щось, після чого він більше не був собою.

Його спогади почали змішуватися.

Він перестав розуміти, де закінчується минуле і починається теперішнє.

Він забув обличчя людей, яких колись знав.

Забув своє життя.

Забув, навіщо взагалі намагався повернутися додому.

Єдине, що залишилося, — бажання вибратися.

Але навіть воно поступово перетворилося на щось інше.

Його тіло змінилося разом із ним.

Він більше не виглядав як людина.

Він став темною, викривленою версією самого себе.

Порожньою оболонкою, яка все ще пам'ятала.

Саме тоді з'явився Войд.

Але Войд не був новою істотою.

Войд був Деймосом.


Новий Деймос

Але навіть після цього цикл не припинився.

Будинок продовжував існувати.

І тоді вимір зробив щось, чого Деймос не очікував.

Він створив його знову.

Нового Деймоса.

Такого самого, яким він був на самому початку.

Без спогадів.

Без страху.

Без знань про попередні цикли.

Новий Деймос прокинувся в тому самому будинку й подумав, що це його перша ніч.

А Войд уже був там.

Він спостерігав.

Бо він пам'ятав.

Він знав, що станеться.

Знав, які двері відкриє Деймос.

Знав, де той зупиниться.

Знав, коли він почне боятися.

І знав, чим усе закінчиться.


Войд і Деймос

Деймос вважає Войда істотою, яка полює на нього.

Але Войд не полює.

Він чекає.

Він уже пройшов цей шлях.

Він уже шукав вихід.

Він уже засинав у цьому будинку.

Він уже прокидався в ньому.

Незліченну кількість разів.

Тому іноді Войд говорить із Деймосом.

Не тому, що хоче його налякати.

А тому, що він знає те, чого Деймос ще не знає.

You already tried to leave.

You don't remember, do you?

Why do you keep trying?

Для Деймоса це просто дивні слова.

Для Войда — спогади.


Кінець

Зрештою Деймос доходить до того місця, де повинен зробити вибір.