У світі з мільярдом Ейнштейнів комусь усе одно доведеться будувати лабораторії та вести бухгалтерію.

Авторське есе (https://openai.com/index/the-eternal-complement/) на сайті OpenAI ставить питання: наскільки швидше зможе розвиватися цивілізація, коли інтелект перестане бути дефіцитом?

Галілею вистачило двох лінз і трубки. Для телескопа «Джеймс Вебб» знадобилися сотні організацій. Чим далі ми хочемо зазирнути, тим більше роботи стоїть за відкриттям.

За цим образом стоять економічні дані. У роботі Блума та співавторів, на яку посилаються автори, підтримання темпів зростання щільності транзисторів вимагало більш ніж у 18 разів більше дослідників, ніж на початку 1970-х. Схожі тенденції виявилися в сільському господарстві та медицині. Віддача від дослідницьких зусиль знижувалася, а збільшення їхнього масштабу компенсувало це падіння. За звичними темпами прогресу ховалося дедалі більше роботи.

Інтелект і можливості виконання посилюють одне одного: хороша гіпотеза робить телескоп кориснішим, хороший телескоп підвищує цінність гіпотези. Сюди ж належать фінансування, виробництво, закони та логістика.

Сьогодні AI дає одній людині можливості цілої команди. Дедалі важливішим стає смак: що взагалі варто робити, на які питання шукати відповідь? Але якщо машини самі почнуть генерувати видатні ідеї, виконання знову може стати вузьким місцем.

Далі можливі два сценарії. У «цивілізації глибини» надрозум отримує більше з накопичених даних, покращує симуляції та точніше обирає експерименти. У «цивілізації ширини» нові ідеї потребують дедалі більше лабораторій, заводів та енергії. Навіть геніальному досліднику доводиться чекати, поки виросте організм або завершиться експеримент.

Можливо, більша частина надрозуму буде зайнята нудною роботою. Темп прогресу визначатиме те, скільки реального світу потребуватиме кожна наступна геніальна ідея.

(а ще в блогпості з есе дуже смачні картинки, мені сподобалися, подивіться і ви).