За відсутності власної балістики і протибалістики захистити людей та економіку і не програти війну ми можемо тільки, якщо будуть асиметричні відповіді на їх атаки по нашим містам.

Тому процитую дуже цікаву ідею від Peter Chernyshov про те, як відповідати на удари по Києву та іншим нашим містам:

«Небо України закрите для пасажирських літаків уже чотири з половиною роки. Небо Росії відкрите: поки Київ ночує в метро, росіяни літають на море, в Анталію, в Дубай. Час це змінити.

Росія б'є по Києву дедалі сильніше: мости, лікарня, багатоповерхівки, щоночі. Симетрично, по сплячих людях, ми бити не будемо. Це їхній метод. Але відповідь має боліти не абстрактно, а особисто: тим, хто ухвалює рішення, і тим, хто в цій країні заробляє гроші та їздить у відпустку.

Моя диванна пропозиція: Порожні цивільні літаки на стоянках російських аеропортів. Точніше, борти, якими режим зокрема возить військових і які працюють на війну ;))

І це не фантазія, прецедент уже є. 1 червня 2025-го Україна провела операцію «Павутина» і довела головне: літак на землі захистити неможливо, і ми до нього дотягнемося. Нове лише одне: замість військових бортів беремо цивільний комфорт тих, хто цю війну оплачує.

«Чому не бити далі лише по військових аеродромах?» Бо втрату бомбардувальника Кремль переживе, йому не шкода. А коли полковник чи топ-менеджер не може полетіти у відрядження чи відпустку, це війна, яку еліта й середній клас нарешті відчують особисто. Ціль не метал. Ціль у тому, щоб перенести війну в побут тих, хто її сьогодні не помічає.

Правила гри (обмеження - не слабкість, а стратегія):

1. Публічне попередження за два тижні. Президент оголошує заздалегідь. Іноземні авіакомпанії встигають вивести борти, пасажири встигають перебудувати плани. Ми не ховаємося, ми оголошуємо правила.
2. Тільки вночі, тільки порожній метал. На борту нікого немає. Аеропорти зазвичай за містом, а стоянки вночі порожні.
3. Жодних терміналів і ЗПС. Якщо Росія у відповідь ударить по нашій цивільній наземній інфраструктурі, обмеження знімається. Але першими не починаємо.
4. Перший удар не по Москві і не по Пітеру. Починаємо з одного аеропорту другого ешелону: Казань, Самара, Уфа. Для масштабу: Уфа з 4,7 млн пасажирів за 2024 рік лише 11-та в Росії. Тобто аеропортів такого розміру й більших там трохи більше десятка, а «мільйонників» загалом 30. Це демонстрація: «ми можемо, і ми серйозно». Чотири московські аеропорти лишаються наступною сходинкою, щоб було куди підвищувати ставки.

Що б я робив на місці Зеленського:

Крок перший: виступаю й оголошую. Формулювання просте і юридично вивірене: Україна починає уражати повітряні судна, які російський режим використовує зокрема для перекидання військових і забезпечення війни. Два тижні на виведення іноземних бортів.

Крок другий: один показовий нічний удар по одному регіональному хабу. Кілька осколкових пробоїн на порожній стоянці. Нуль жертв.

Крок третій: пауза і відкрита розвилка. «Припиняєте бити по наших містах, ми зупиняємося. Продовжуєте, піднімаємося до Москви». М'яч на їхньому боці.

Крок четвертий: якщо не зрозуміли, повільно, сходинка за сходинкою, вгору по драбині.

Мені заперечать, і правильно зроблять: це удар по цивільній авіації, Україна втрачає моральну висоту, особливо після MH17. Відповідаю: саме тому попередження за два тижні, тільки порожній метал уночі, нуль жертв, жодного терміналу. Так по цивільних не воює ніхто у світі. Ми нікого не вбиваємо, ми вимикаємо комфорт. І будь-якої секунди готові зупинитися.

Чому це працює:

1. Літак не сховати і не захистити.
Він величезний, стоїть відкрито, таких сотні. Прикрити ППО кожну стоянку неможливо. А кожен комплекс, що поїхав охороняти Шереметьєво, не прикриває фронт і НПЗ.

2. «Нехай переженуть парк у Сибір, подалі від дронів».
Не вийде, і з двох причин. Перша причина економічна: літак ночує там, звідки вранці летить, а ранкові хвилі рейсів відходять із Москви, Пітера, Сочі. Ганяти сотні бортів на ніч у Красноярськ і вранці порожніми назад означає подвійне пальне й ресурс, зруйнований розклад і брак стоянок у глибині країни. Логістично це не працює.