«І виріс я в онлайні…» по мотивам Тараса Шевченка, звісно згенеровано AI

І виріс я в онлайні,
І сивію в новинних стрічках:
То одинокому мені
Здається: розум вже не в людях.
Натиснув кнопку — маєш звіт,
І пост, і жарт, і пояснення;
Чужа безкровна відповідь
Стає твоїм «переконанням».

Аж страх погано
В тім наче мудрому краю:
Неначе люде подуріли —
Німі — до чатів всі ідуть,
І діточок своїх ведуть:
«Не мучся, сину, не читай,
Не помиляйся, не вагайся —
Спитай машину та й здавай».

Блукають тексти — рівні, чисті,
Без досвіду, без власних ран.
Їх видають за власний голос —
Та голосу немає там.
І кожен мудрий, кожен певний,
Бо відповідь прийшла за мить;
Коли машина пише вправно —
Людина вчиться не писать.

А ще поганше — не не знати,
А й не хотіти розібрать:
Де інструмент поміг побачить,
А де почав тебе замінять.

Воно б, можливо, й не боліло,
Якби в машині бачили
Не няньку, не пророка й суддю,
А інструмент — щоб думать далі.