— Якого чорта ти тут робиш?! — злісно пробурмотів він.Еррор хотів її виштовхнути, але щось пішло не так. Помилка просто розвернувся і пішов до свого гамака. Заваливши свою тушку туди, він став насолоджуватися тишею, якої так довго не вистачало.

День шостий
Еррор проснувся від того, що хтось або щось спало поруч. Оглянувшись, він побачив біля себе малу аномалію.
— Якого біса ти тут робиш? — гаркнув він і обережно підвівся на ноги.Еррор стояв кілька хвилин і дивився на неї, а потім розвернувся і пішов до крісла-мішка. Помістивши туди свою тушку, він задумався, поки в'язав нитки.
—"Може, її лишити... стоп, що за думки? Я мав би її знищити, поки не пізно. Не вистачало мені ще тупої аномалії тут.."
Думки його знову перемішались. Це було знову те слово — «Тато», від якого по тілу пробігли мурашки. Він поглянув на неї.
— Чого тобі? — незадоволено промовив він.Скелет навіть не помітив, як різко відгукнувся на її слова. Раї простягнула маленький малюнок, який намалювала, поки його не було.
— Я намалювала тебе, — сказала вона з усмішкою на обличчі.Еррор поглянув на малюнок з кривим і нерозбірливим написом. Він не повірив, але все ж мирився з тим, що ця аномалія залишиться з ним; він лише посміхнувся і погладив її по черепушці.
— Ладно, я лишу тебе... Ходімо додому. Як тебе звати? — спокійно запитав Еррор, беручи її на руки. Хлопець зайшов у портал і потрапив в одне закинуте АУ, де стояв будинок, у якому інколи мешкав Еррор.
— Мене Раї, — сказала вона, тримаючись за Глючного. Побачивши дім, вона скочила з рук і побігла до нього. — Який гарний!
— Еее, акуратно, будь ласка! — покликав Еррор і побіг за нею.Піймавши він повів її в дім.