Анти-порожнеча — там, де ні одного монстра, але є самотній скелет, якому подобається ця тиша. В один чудовий день, коли Глючний повертався назад, він помітив маленького монстра, який плакав; в голові промайнуло: «За що? Як ця аномалія сюди потрапила?». Еррор хотів схопити її нитками, але мала скелетиха схопила його першою за ногу. Тут прозвучало:
—Тато! — вигукнула вона, тримаючись за ногу.Помилка різко схопив її тіло та душу нитками і підвісив її до інших душ.
— Не чіпай мене, клята аномалія! — у ярості крикнув він. Усвідомивши, що чорний скелет сказав це, вона пішла геть.

День перший
Еррор повернувся до Анти-порожнечі, і знову звучав той пронизливий плач. Скелет важко зітхнув і пішов до свого крісла-мішка думати, що далі робити з нею. Довго розмірковуючи, в голові промайнуло:
—"А чому я її відразу не знищив?.. Вона ж тупа аномалія, як і всі інші монстри."
Глючний відкинув думки вбік і знову занурився в улюблений серіал, дивлячись, яку наступну аномальну АВ буде знищувати. Звісно, інколи його відволікав шум позаду.

День другий
Еррор намагався не звертати на неї уваги, продовжуючи свої справи. Але відчував її погляд. Раї висіла в повітрі, тихо зітхаючи — спокійна, хоч і трохи розгублена. Її погляд був уважний, насторожений — вона вивчала його.
— Чого тобі? — буркнув Еррор, не відриваючись від екрану. Вона не відповіла, лише моргнула й легенько смикнула нитку, що тримала її. Тиша Анти-порожнечі стала дивно напруженою. Еррор стиснув щелепи. Він мав позбутися аномалії — так було завжди. Але щось у цій дитині вибивало його з рівноваги.
«Мала, але дивиться прямо в душу…» — подумав він і відвернувся, намагаючись переконати себе, що це просто чергова помилка системи.

День третій
Еррор кипів від злості. Його тиша — зруйнована. Його спокій — розтоптаний цією малою. Він різко підвівся, нитки злетіли довкола, готові розірвати простір.
— Досить, — пробурмотів він, стискаючи кулаки. — Зараз я покінчу з цим.Раї стояла посеред кімнати. Не плакала, не тікала — просто дивилась на нього. У її погляді не було страху, лише впертість і мовчазне нерозуміння, за що він так злий. Еррор зупинився. Його нитки завмерли в повітрі. Ця реакція збила його з пантелику. Він очікував крику, паніки, але отримав лише тишу — ту саму, якої прагнув, але тепер вона відчувалася інакше. Глюки пробігли по його тілу. Він відвернувся, клацнув пальцями — нитки повернулись у тінь.
— Сиди тут і не рухайся, — буркнув він.Раї слухняно сіла на підлогу, спостерігаючи, як він знову занурюється в екран. Тиша повернулась. Але цього разу Еррор не відчував полегшення — лише дивне відлуння всередині, від якого не міг позбутися.

День четвертий
Тиша протрималася недовго. Коли Еррор відволікся на боротьбу з Інком, який намагався прорватися до Анти-порожнечі, він почув тихий шум. Він обернувся. Раї стояла посеред кімнати й переставляла його ляльки.
— Не чіпай! — різко крикнув він.Еррор миттєво підскочив. Його глюки посилилися, тіло напружилося. Одним рухом він повернув усе на місце, але не відводив очей від Раї. Вона стояла тихо, обличчя спокійне, але очі палаючі — ні страху, ні сліз. Еррор глибоко вдихнув, намагаючись загальмувати гнів. Його злість розпирала тіло, але він стримувався. Кожен його рух був холодним і точним, ніби він тримав себе на межі вибуху.
— Зрозумій одне, — нарешті проревів він, ледве стримуючи голос. — Я контролюю це місце і тебе.
Раї кинула йому виклик поглядом, ніби перевіряючи, наскільки далеко він готовий зайти. Еррор обійшов Анти-порожнечу, намагаючись відновити повний контроль. Вона була надто гіперактивною, щоб її зупинив один простий наказ. Тиша повернулась, але тепер вона була напруженою, як його терпіння.

День п'ятий
Повертаючись знову після чергового знищення АВ, Еррор не помітив малечу. Він одразу зрадів, що вона пішла. Коли підійшов до свого крісла-мішка, помітив, що ця мала аномалія спала там.