«Воєнний інденчер» (англ
. I
ndenture of War або Military Indenture).
Середньовічні контракти часто асоціюються з нудною паперовою тяганиною, але в XIV столітті вони виглядали зовсім інакше — наприклад, їх різали зубами! Точніше, спеціальним зубчастим краєм.
Цей документ називався індентурою. Його суть полягала в тому, що текст угоди про найману військову службу писали двічі на одному аркуші, а потім розривали або розрізали навпіл зигзагом
. Одну половинку забирав солдат чи капітан, іншу — замовник (чи зберігав юрист). У разі будь-яких суперечок обидві частини просто прикладали одна до одної: якщо «зуби» ідеально збігалися, це на сто відсотків доводило автентичність і захищало від підробок.
Система таких контрактів масово виникла на початку XIV століття під час Столітньої війни, коли феодальне ополчення поступилося місцем професійним арміям, а король просто не міг особисто очолити кілька кампаній одночасно в різних куточках Франції. У цих документах чітко прописували все: терміни служби, платню, правила забезпечення спорядженням, конями та навіть поділ військової здобичі й викупів за полонених.
Наслідки виявилися масштабними. Армії стали професійнішими, ефективнішими та стандартизованими, а солдати роками воювали разом, перетворившись на злагоджені бойові підрозділи. Проте у цього прогресу була й зворотна сторона: логічним продовженням стала поява в мирні часи озброєних банд найманців, які служили будь-кому за гроші й тероризували європейські міста.